Історія світу в 10 1/2 розділах
- Автор: Барнс Джулиан Патрик
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4960-8
- Переводчик: Ганна Яновская
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Історія світу в 10 1/2 розділах». Краткое содержание книги:
Десять з половиною розділів про химерний світ і важливі речі, які нас оточують.
— Фуршет-відкриття буде о восьмій, — промовив Франклін. — Краще я, мабуть, годинки зо дві приділю завтрашній балаканині.
— Але ж ви, певне, вже багато разів про це розповідали? — Трісія трохи сподівалася, що, коли судно заходитиме у Венеційську затоку, він буде поруч на борту.
— Щороку треба по-новому. А то можна застаріти, — він злегка торкнувся її передпліччя, і рука рушила вниз.
По правді, наступного ранку о десятій він буде розповідати точно те саме, що й у попередні п’ять років. Єдиною різницею — яка мала б не давати Франклінові застаріти — була присутність Трісії замість… як там торішню дівчину звали? Але він любив підтримувати міф про готування до лекцій, а краєвид Венеції міг і пропустити. Вона й наступного року стоятиме — хіба що на один-два сантиметри ближче до лінії води, і її рожевий лик, як і його власний, трохи більше постаріє.
На палубі Трісія дивилася на місто, доки дзвіниця Сан-Марко перетворилася на недогризок олівця. Вона вперше зустріла Франкліна три місяці тому, коли той з’явився на ток-шоу, де вона була молодшою дослідницею. Кілька разів вони опинялися в ліжку, але поки що не так уже й багато. Дівчатам на квартирі вона розповідала, що зустрічається з однокурсником; якщо все піде гаразд, то після повернення вона розповість їм правду, але наразі не хотіла зурочити. Франклін Г’юз! І він поки що поводиться дуже стримано, навіть доручає їй якісь номінальні обов’язки, щоб вона не надто скидалася на коханку. Скільки людей з телебачення вражали її своєю фальшивістю — виявлялися милі, але загалом нечесні. Франклін поза екраном був такий самий, як і на екрані: відкритий, жартівник, охоче розповідає про різні речі. Його словам хотілося вірити. Телекритики кепкували з його одягу і з того, як у нього з розстібнутої на грудях сорочки стирчить волосся, іноді єхидно коментували його слова, але вони просто заздрили, і подивилася б вона, як би хтось із цих критиків устав і спробував розповісти щось так майстерно, як Франклін. «Найскладніше — це спростити», — казав він їй, коли вони вперше обідали разом. Інший секрет телебачення, зізнавався він, — це знати, коли замовкнути й передати слово картинці: «Потрібно тримати тонкий баланс між словом і зображенням». А в думці Франклін покладав надії на свою надійну марку «Автор, ведучий і продюсер Франклін Г’юз». У мріях він, бувало, намагався зрежисувати велетенський план на римському Форумі — від арки Септимія Севера до храму Вести. Тільки от де камеру поставити — це питання.
Перший відрізок шляху на Адріатиці загалом тривав як завжди. Був і фуршет, під час якого команда придивлялася до пасажирів, а ті обережно колами ходили одні навколо одних; перша лекція Франкліна, в якій він підлещувався до аудиторії, применшував свою телевізійну славу й проголошував, що для нього становить приємну зміну обставин можливість звертатися до живих людей, а не до скляного ока та оператора, який кричить: «Волосина в об’єктиві, можна заново?» (може, цей технічний момент і не буде очевидним для всіх слухачів, але Франкліну цього й треба було: їм дозволяється снобізм щодо телебачення, але хай не вважають, що це заняття для ідіотів); потім ще одна його ж лекція з нагоди початку круїзу, так само необхідна: у ній він пояснював своїй асистентці, що головне, про що їм не слід забувати, — це добре розважитися. Звичайно, працювати йому доведеться — іноді він хоч-не-хоч має зачинитись у своїй каюті з нотатками — але загалом, на його переконання, плавання слід сприймати як двотижневий відпочинок від паскудної англійської погоди й інтриг у телецентрі. Трісія схвально кивала, хоча, як молодший дослідник, ніколи тих інтриг не бачила й не страждала від них. Розумніша дівчина зробила би зі слів Франкліна також висновок: «Але нічого серйознішого від цієї подорожі не очікуй!» Оптимістична і простодушна Трісія проінтерпретувала його слова дещо м’якше: «Будьмо обережні, не треба поспішати з очікуваннями», — що, до честі Франкліна Г’юза, він приблизно й хотів до неї донести. Він злегка закохувався по кілька разів на рік, на що інколи нарікав, але не надто переймався. Проте безсердечною людиною ведучий зовсім не був, і щойно дівчина — особливо славна дівчина — починала потребувати його більше, ніж він її, Франкліна охоплювали жахливі передчуття. У такій паніці він зазвичай пропонував одне з двох: або дівчина переїжджає до нього, або йде геть із його життя — жоден із цих варіантів, по правді, йому не подобався. Так що цю розмову на початку плавання з Дженні, Кеті чи, в цьому випадку, Трісією він заводив радше не від цинізму, а від далекоглядності, хоча коли потім усе йшло шкереберть, то не дивно, що Дженні, Кеті чи, в цьому випадку, Трісія згадували його як людину, більш схильну до холодного розрахунку, ніж насправді.