Руїни бога

Із чого ж складався Тедді? Справді, не з равликів і слимаків: він складався з багатьох поколінь Бересфордів і Тоддів, що зійшлися в холодному ліжку студеної осінньої ночі, коли батько піймав золоту нить материного волосся й не відпускав, доки не витягнув їх обох до далекого берега (у них було багато евфемізмів на позначення цього акту). Коли вони завмерли у кораблетрощі подружнього ліжка, кожного трохи спантеличила несподівана пристрасть іншого. Г'ю відкашлявся й пробурмотів: «Що, спізнали далекі глибини?». Сильвія не відповіла, їй здавалося, що мореплавні метафори зайшли задалеко.

Проте піщина все ж потрапила до мушлі (це вже метафора Сильвії). Перлина, якій судилося стати Едвардом Бересфордом Тоддом, почала рости й урешті прийшла на світ напередодні Великої війни — а тоді малий годинами безжурно лежав у своїй колисці, не вимагаючи ніякого товариства, крім срібного зайчика, що звисав із її дашка.

Його мати — велика левиця, що на м'яких лапах крокує домом, захищаючи їх усіх. Батько був більшою загадкою: він щодня зникав до іншого світу («Банку»), а потім до світу ще ширшого і віддаленішого («Війни»). Сестри любили Тедді, гойдали, підкидали, обсипали поцілунками. Брат уже вчився у школі, де йому прищепили належний стоїцизм, тож лише хмурився на малого, коли приїздив додому на канікули. Мати горнулася до нього й шепотіла: «З усіх дітей ти мій найулюбленіший», — він розумів, що це правда, і йому було шкода інших. (Сильвія думала: яка ж то полегша — нарешті осягнути, що таке любов).

Принаймні вони всі були щасливі — у цьому він не сумнівався. Лише згодом він зрозумів, що не все так просто. Щастя, як і життя, вразливе, мов серце пташки, мов мерехтіння дзвоників у лісі, проте Лисячий закуток, доки існував, був його омріяною Аркадією.