Мушкетери

Але стародавній рукопис? Від такого запрошення не можна відмовитись: можливо, од цього дзвінка почне розмотуватися клубочок, що приведе Фернана до печер, задля яких він сидить тут уже майже рік.

…Яких тільки професій не буває на світі! Фернан Гізе був спелеологом — знавцем печер. Як шахтар, він чимало разів спускався глибоко під землю, де йому загрожували повислі над головою тисячотонні скелі. Як альпініст, він вилазив на стрімкі кручі, щохвилини ризикуючи зірватися вниз, у бездонне провалля.

Фернан вивчав печери зовсім не для розваги і не просто з цікавості. Він непогано розумівся на найдавнішій історії і навіть на тій епосі, коли писаної історії ще не існувало, знав кілька мертвих мов Сходу. Він допомагав історикам заглядати в те далеке минуле, коли ще не існувало письменства. Адже ті, хто населяв Землю п’ятнадцять-двадцять тисяч років тому, не лишили про себе ніяких відомостей, крім малюнків на стінах печер, в котрих вони жили.

Щойно закінчивши університет, Фернан знайшов у глибокій печері в горах Південної Франції зображення цілої череди прекрасних бізонів. Вони мали не менше тридцяти тисяч років, ці бізони.

Яке дивне чуття було у первісних мисливців! Одним штрихом, одним силуетом уміли вони показати не тільки силу, але й горду вдачу могутньої тварини.

Після війни Фернанові Гізе довелося працювати в Сахарі, в Мексіці, в Перу — скрізь, звідки надходили вісті про нові малюнки на камені.

Рік тому він приїхав сюди у пошуках легендарних печер Махеда. Про них згадується в десятках малоазіатських рукописів, одначе їх ніхто так і не знайшов.

Власне кажучи, Фернанові тепер нічого не зоставалося, як шукати нові печери. Працювати в себе в університеті він більше не міг. Добре хоч, що його книжку видали в багатьох країнах!..

Коли Фернан ГІзе написав книжку про наскельні малюнки первісних людей і подав рукопис своїм ученим колегам, зчинився скандал. Чотири професори в один голос зажадали викинути з майбутньої книги розділ, в якому автор наважився стверджувати, нібито був час, коли люди не вірили ні в яких богів.

Даремно Фернан просив шановних колег ч навести хоч би один доказ того, що у синантропів або пітекантропів існувала релігія. Професори були невблаганні. Які ще потрібні докази, коли всьому світові ясно, що творіння не може не знати свого творця!

Гізе відмовився псувати книжку і оддав рукопис видавцю, що зважився надрукувати працю, яка не дістала офіційного схвалення.

Через півроку книжка вийшла. А незабаром Фернан одержав повідомлення про те, що його посаду в університеті, де він працював протягом п’яти років, ліквідовано і що на цей час неможливо запропонувати панові Гізе іншої роботи, яка відповідала б його широким знанням.

“Лихо не без добра! — вирішив Фернан, прочитавши це послання. — Нарешті я зможу приділити увагу печерам Махеда!”

Про печери Махеда він мріяв ще за юних літ. Щоправда, тоді він мріяв про сховані там скарби, а тепер його приваблювали головним чином малюнки, котрі могли бути на стінах цих з давніх-давен заселених людьми печер.

Незважаючи на те, що досі пошуки були марні, Фернан не втрачав надії на щасливий випадок.

Можливо, дзвінок отця Філіппа й був цим щасливим випадком?