Бхомбол-ватажок
- Автор: Митро Кхогендронатх
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Сидоренко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Бхомбол-ватажок». Краткое содержание книги:
Написав цю книгу письменник Кхогендронатх Мітро, який давно і багато пише для дітей і користується великою популярністю в Індії.
Повість «Бхомбол-ватажок» (частина перша) була написана 1935 року і одержала премію «За кращу дитячу книгу». До 1953 року книга витримала сім видань. Читачам так сподобався сміливий герой, що вони протягом багатьох років засипали письменника листами, в яких просили розповісти ще щось про Бхомбола-ватажка Писали і маленькі читачі, і читачі, які стали дорослими.
І ось 1953 року, йдучи назустріч цим проханням, К. Мітро написав другу частину повісті.
У нашому виданні обидві частини об'єднані в одну книгу.
Читаючи цю повість, ви разом з її героєм Бхомболом зробите цікаву подорож по незнайомих вам полях і дорогах Бенгалії і взнаєте багато цікавого про життя ваших індійських однолітків.
— Чи далеко до Путімарі? — спитав Бхомбол одного з них.
— А ось воно перед тобою, — відповів той, не обертаючись, і показав рукою назад.
— А де саме це «перед тобою»?
— Та по той бік каналу.
От лихо! Селяни ніколи не відповідають точно. Для них до села, котре знаходиться за якихось вісім миль, — рукою подати.
У бамбуковому гаю, що розкинувся по обидва боки дороги, жили люди. Прямо перед Бхомболом, задерши голову, як верблюд, вирячивши банькаті очі й поглядаючи на всі боки, поважно йшов буйвол.
Бхомбол оглянувся назад. Ой лихо! Хтось патлатий з дрючком у руці біг дорогою. Невже це один із служників? Бхомбол звернув з дороги і сховався в халупці, де було встановлено рисорушку. Якась жінка натискувала ногою на педаль.
«Кечор-дхоп, кечор-дхоп», — торохтіла педаль.
Виглянувши з-за огорожі, Бхомбол побачив, що чоловік догнав буйвола і, лаючись, заходився жорстоко лупцювати його палицею. Скуштувавши палиці, буйвол повернувся і пішов у бік ярмарку. Бхомбол полегшено зітхнув: виходить, цей патлатий був просто візником. Тільки візник міг так безжально поводитися з буйволом!
Бхомбол знову вийшов на дорогу. Незабаром бамбуковий гай закінчився. Попереду лежало невелике поле. Посеред нього блищав канал, за каналом видно було село. Звідти невиразно долинали звуки барабанів і флейт.
Ще не дійшовши до каналу, Бхомбол побачив, що назустріч йому несуть запнуті білою тканиною ноші. В них, мабуть, сидить якась жінка. Незабаром свято Пуджі, і вона, можливо, їде до батька, його двоюрідна сестра Рані теж приїжджає на свято додому в паланкіні. Голоси носильників чути здалека. Почувши їх, усі виходять з хати. Паланкін зупиняється у дворі, і одразу ж із носилок, сміючись, вискакує Рані. Син Рані — Кхокон — великий пустун. Усі казали, що він удався в дядька Бхомбола. Бхомбол дуже любив його. Кхокон мав звичку перекидати Бхомболову чорнильницю. В його підручнику англійської мови Кхокон не залишив жодної сторінки. Побачивши книгу, він одразу ж простягає до неї рученята. Розкриє книгу, зручно вмоститься й вимовить: «Аа!!» А Рані каже йому: «Не чіпай, бо вдарю». А хіба можна бити такого малюка? Бхомболу захотілось побачити Кхокона. Коли Кхокон приїде, то неодмінно шукатиме його по всьому будинку. Хай шукає… Мине багато днів, і Бхомбол привезе йому цілу купу іграшок…
Носильники повагом пройшли повз Бхомбола.
Канал був дуже вузький і мілкий. Бхомбол легко перебрів його. Вибравшись на протилежний берег, він уже цілком виразно почув звуки барабана й флейти. Що там відбувається? До Пуджі лишилося ще чотири дні. Бхомбол завернув до села. Він вирішив заночувати там, а вранці знову вирушити на захід, до Калькутти.
Ввійшовши в село, Бхомбол поминув кілька дворів і вийшов до намету, напнутого перед одним з будинків. В наметі було повно людей, багато хто сидів просто на землі. Поряд з наметом під деревом манго барабанщики били в барабани. Бхомбол ступив ще кілька кроків, і в носі йому залоскотав запах смажених коржиків.
— Що тут відбувається? — спитав він одного чоловіка.
Той, жуючи, саме вийшов з намету. В лівій руці він тримав бетель і склянку пантуа,[25] а права була стиснута в кулак. Живіт його скидався на мішок з половою.
— Онукові добродія Рая сьогодні вперше дали рису,[26] — відповів він. — Іди он туди, там усі дітлахи.
Бхомболу хотілося їсти, але він соромився ввійти без запрошення. Він неквапом рушив до намету.
— Ей, хлопче, ти чого тут стоїш? — пролунав голос поруч нього. — Ходімо зі мною.
Бхомбол оглянувся й побачив товстенного усміхненого чоловіка з світлою шкірою і блискучою лисиною на всю голову. В руці він тримав нову люльку, на ногах у нього були нові дерев'яні сандалі. На грудях у товстуна висів білий шнур.[27]
— Ей, Норохорі, — сказав він, — посади цього хлопчика. Спочатку нагодуйте досхочу дітей. Чому ви цього не робите? — І, гупаючи сандалями, він ступив уперед.
— Зараз, зараз, — відказав Норохорі. — Бачте, вони прийшли всі зразу, а місць не вистачає… Йди, хлопче.
Норохорі взяв Бхомбола за руку й повів за собою.
— Мерщій біжи, — кинув він на ходу слузі, — у господаря погасла люлька.
Слуга подався до виходу. Тільки тепер Бхомбол збагнув, що чоловік з люлькою був пан Рай.
12. БЕНКЕТ
Бхомбол був без сорочки, босий, у брудному дхоті й дуже соромився зайти в дім, де так багато гостей. Він уже хотів повернутися назад, але в цей час Норохорі привів його у просторий внутрішній двір, де сиділи гості. Посеред двору було нап'ято червоне шатро, довкола ліпилися вкриті бляхою глинобитні хатки з цементовою підлогою. По другий бік двору стояла одноповерхова кам'яниця, поряд з нею влаштували кухню.
25
Пантуа — кульки сиру, зварені в маслі й политі цукровим сиропом; часто їх ще й начиняють молочними тягучками.
26
В Індії існує звичай відзначати день, коли немовляті вперше дають рис.
27
Білий шнур — священний шнур; носять його представники вищого стану — брахмани, котрі в давнину були жерцями.