Історія польсько-українських конфліктів т.2
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #2
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-56-0
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.2». Краткое содержание книги:
Генеральна Губернія
Польське середовище у регіоні Галичина зазнало значного послаблення через масове вивезення більшовиками і через економічне знищення. Нині ситуація не поліпшилась, бо в економічному житті тут домінують привілейовані українці. Польське середовище, колись безроздільно панівне, зазнало значного обмеження, й існує тенденція до наступних обмежень у міру підготовки українських фахівців. Українці передовсім опановують давні єврейські осередки.
Ось як сформулював політичну програму галицьких українців на випадок поразки німців один зі старших політиків (доктор Черкавсысий з Ярослава): «Для нас байдуже, яку і чи взагалі візьмете компенсацію від німців, можете взяти Пруссію і більше, ми вам у цьому охоче допоможемо, але там, де ми у більшості (границя Сяну, Бугу і Прип'яті), хочемо самі вирішувати» (додаток 2). Компенсацією за Львів, Тернопіль та інші округи з польською більшістю мали б бути Холмщина з Підляшшям і Лемківщина, які за його оцінкою населялись 800 тисячами свідомих українців. З цієї позиції випливає, що, намагаючись забрати Східну Малопольщу, зустрінемося з опором зміцнілої української стихії, яка має власну численну і озброєну поліцію, матеріал для війська, організований у численних спортивних організаціях (особливо «Січ» — майже у кожному селі), зрештою, готовий власний адміністративний апарат, якого бракувало у 1918 р. Польське середовище, навпаки, ослаблене, буде для нас менш ефективним опертям. Оскільки у нинішній момент становище поляків дещо поліпшується, бо справна діяльність публічного апарату в тилу діючої армії вимагає використання готових фахівців, навіть якщо це й поляки, але на майбутнє, в міру підготовки українських адміністративних працівників, становище може погіршитись.
На територіях, що їх українці були б схильні нам відступити, — Холмщині, Лемківщині й Посянні — також належить рахуватися зі зміцненням українського середовища, хоч і в іншій формі. Тут переважна частина української еміграції перед російською війною мала на польських землях «полегшене життя» і, роблячи добрі справи і віддаючись політиканству, зазнала ґрунтовної деморалізації. Однак дуже значна частина найактивніших людей пішла на село, найбільш досі пасивне або найсильніше полонізоване. Створено майже 1000 шкіл і стільки ж кооперативів. Повсюдно насипались могили борцям за свободу. У містечках місце євреїв зайняли український купець і ремісник. У багатьох місцевостях ця акція проводилась погано і «не захопила». Після початку війни більшість активних діячів — учителів, молоді, попів — перебрались на схід, і пробуджене ними життя завмерло, але безсумнівно, що багато плодів цієї праці залишилось, і нам з цим доведеться рахуватись.
УНДО нині пасивне і зайняло вичікувальну позицію. Єдиною активною українською групою, схильною шукати з нами порозуміння на тлі програми «Великої України», є молоді безкомпромісні незалежники (бандерівці). Нині вони переходять до таємної діяльності і займають антинімецький фронт (Борис Левицький — додаток 3).
Волинь
Тут ситуація значно простіша. Герметично відділена від Галичини, яка нас ненавидить, з менш суспільно активним населенням, а одночасно з більш позитивними досягненнями польських урядів, нарешті, з людьми, залученими до лояльної співпраці, які після періоду вагань під час яскравих міражів співуправління з німцями знову повертаються на становище лояльності (Скрипник — додаток 4). Тут після досягнення певних компромісів, прийнятих для нас, можна було б відновити суверенність на цій території без боротьби.
Радянська Україна
Виявилась збільшовиченою і майже цілком вичищеною від активних національно свідомих українських елементів. Настрої на цій землі залежать перш за все від долі цієї кампанії — якби вона принесла поразку Росії, то Україна напевно знайшла б нового Петлюру Це засвідчують прихильні в цілому до Польщі настрої населення різних верств, особливо з урахуванням того добробуту в Польщі, який застали у 1939 р. українсько-радянські війська у Східній Малопольщі і на Волині.
V. Висновки.
1. Нинішня оцінка української справи може ще зазнати еволюції, бо становище змінюється. Щораз виразніші ознаки поліпшення ставлення українців до Польщі, залишені без уваги з нашого боку, можуть бути перекреслені німецькими концепціями у момент погіршення військової ситуації Рейху на сході з метою створення нам труднощів.
2. У момент повстання проти німців, під час оволодіння суверенними землями Речі Посполитої на сході треба передбачати нині боротьбу за Східну Малопольщу, а може і за Волинь, в цілому у несприятливих для нас умовах. Боротьба буде подаватись ворожою нам пропагандою як нова «загарбницька війна» — ця боротьба з огляду на можливість конфлікту з СРСР (якщо він буде досить послаблений у процесі нинішньої війни) за наші східні кордони повинна бути проведена якнайшвидше і з якнайменшими жертвами, ідеально було б, щоб вона мала ознаки збройної окупації (у книзі «Армія Крайова у документах» текст, поданий курсивом, усунено. — М С.).