Хозарський словник (чоловічий примірник) [на украинском языке]

У той самий день, коли це сталося з Петкутином, кир Аврам Бранкович записав у своїх паперах наступні слова: «Дослід з Петкутином успішно завершився. Він так досконало виконав свою роль, що здурив і живих, і мертвих. Тепер можна перейти до складнішої частини завдання. Від малої спроби до великої. Від чоловіка до Адама». Так ми нарешті доходимо до задумів кир Аврама Бранковича. Плани, з яких він будує своє майбутнє, сходяться на двох центральних особах. Частина їх пов'язана з відомим родичем Бранковича графом Джорджем Бранковичем, про якого віденський двір, безперечно, володіє значно ширшими відомостями, аніж ми тут. Другою особою є той, кого кир Аврам називає «курос» (що по-грецьки означає «хлопець») і приходу якого він чекає тут, у Царгороді, як євреї — приходу Месії. Тієї особи, наскільки про це можна було довідатись, Бранкович не знає особисто, не знає навіть її імені (звідси й походить та пестлива грецька назва) і бачить її лише у снах. Зате у сни до Бранковича той хлопець приходить постійно, і якщо Бранкович бачить сон, то сон цей завжди про нього.

За описом самого господаря Аврама, «курос» — це молодий чоловік, що має один сивий вус, скляні нігті і очі червоного кольору: Бранкович очікує того дня, коли він зустрінеться з ним і з його допомогою зрозуміє — а чи осягне — якусь річ, дуже для себе важливу. Від свого «куроса» Бранкович уві сні навчився читати справа наліво, як це роблять євреї, і дивитися сни від кінця до початку. Ці незвичайні сни, у яких кир Аврам перетворюється на «куроса», чи, якщо хочете, на єврея, почалися багато років тому. Сам Бранкович оповідає, що його сон з'явився спершу ніби якийсь неспокій, що, мов камінь, кинутий у його душу, летить крізь неї днями, зупиняючи падіння тільки вночі, коли разом з каменем падає і душа. А потім той сон повністю заволодів його життям і він почав ставати уві сні вдвічі молодшим, ніж у житті. З його снів спершу назавжди зникли птахи, потім — його брати, далі — батько й мати, і кожен перед розлукою з ним прощався. Потім зникли усі обличчя і міста з його країв і спогадів, і врешті з того зовсім чужого світу снів зник і він сам, ніби перетворюючись по ночах у якусь зовсім іншу людину, чиє обличчя, побачене ніби в якомусь дзеркалі сну, лякало його так, як злякало б обличчя матері чи сестри, поросле бородою. Той другий мав червоні очі, один сивий вус і скляні нігті.