Одержима [Одержимая - uk]

Вона зазирнула до кімнат, проте заходити не стала. Повернулася на кухню, знайшла в буфеті руді чашки й картонну коробку з чайними пакетиками. Відшукала — диво! — непочату пластикову пляшку з водою. Відкрутила кран на кухні, почекала, доки стече іржава вода, сполоснула електрочайник.

— Ти повинна собі пробачити! — вона говорила владно, впевнено, як на прийомі. — Ти собі пробачиш — і він тобі пробачить!

Проста думка раптом змусила її завмерти з чайним пакетиком у руці:

— А ти, бува, не вагітна?

Катя здригнулася:

— Ні.

— Шкода, — пробурмотіла Ірина. — Для діла можна було б йому сказати, що чекаєш дитину.

Демон свиснув з огидою і кинув на Ірину погляд, якого вона воліла б не бачити.

— Для якого діла? — сухо поцікавилася Катя.

— Для нашого спільного діла, — Ірині стало прикро. — Для його повернення.

— Брехня нікого не рятувала, — повідомила Катя ще сухіше.

Ірина зітхнула; вона багато чого могла розповісти про цілющі властивості неправди, але боялася, що слухачі в неї невідповідні.

— Ну і як ви розсталися зі свекрухою? Що ти їй наостанок сказала?

Катя набрала в груди повітря:

— Сказала, що з мене годі, що я її більше бачити не можу, що вона життя ламає своєму синові й мені…

Голос її обірвався. Очі знов змокріли.

— А вона… вона сказала, що я змія й безвідповідальна скотина і що вона зі мною в одному домі не залишиться… Що я дивлюся на неї, ніби смерті бажаю!

Катя стиснула кулаки. З силою опустила на стіл:

— Навіщо я це говорю? Що це змінить? На що я сподіваюся?!

— Цукор є? — лагідно спитала Ірина.

Вона заново перетрусила розсохлу кухонну тумбу. В одній шухляді знайшлася картонна коробка з намальованим від руки хрестом. Ірина відкинула кришку: це була аптечка. Звичайний набір городника: бинт, пластир, анальгін, зеленка, льодяники від ангіни…

— А це чиї таблетки? — Ірина витягла з коробки білу упаковку з яскравою смугою.

— Свекрушині, мабуть, — не дивлячись, сказала Катя. — Вона звичайно приймала цей… як його… кардостатин.

— Кардофібрат, — прочитала Ірина на упаковці.

Демон опинився раптом дуже близько, біля самого лиця:

— Вона поміняла ліки?!

Тремтячою рукою Ірина відкрила коробочку. Витягла пластинку з таблетками — двох бракувало.

— Кардофібрат! — демон тріумфував. — Дві таблетки! Від зміни препарату могло статися запаморочення! Потьмарення! Сварка ні до чого: вона просто невдало поміняла ліки! І невчасно сіла за кермо! Скажи дівчині: вона не винна, причина в тому…

— Але протягом останнього місяця вона ніяких ліків не приймала, — сказала Катя, не чуючи його. — Тільки валер’янку.

Ірина вперше побачила розчарування на обличчі демона. Не просте розчарування — тугу.

— А яка гарна версія, — сказав він тихо.

— Це точно? — Ірина строго глянула на Катю. — Може, вона з’їла ці дві таблетки, а тобі не сказала?

— Вона цю коробку взагалі сто років не відкривала, — твердо відповіла дівчина. — Свої ліки носила при собі.