Життя та пригоди Віталія Волошинського, писані ним самим
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Життя та пригоди Віталія Волошинського, писані ним самим». Краткое содержание книги:
Лежав увечері в ліжку і навіть не подумав підслухати гостру суперечку моїх батьків. Хай вони живуть по собі, думав я, а мені можна жити по–своєму – в мене нарешті з'явився свій світ і власні турботи. З Пепою я творитиму діла, але придумати нічого так і не зумів. Бо які діла можуть бути в чотирнадцятирічного хлопця, який виглядає на одинадцять? Ні, фантазія моя в той вечір не працювала.
Причина того проста: з кімнати батьків долинали невдоволені голоси. Так буває завжди, коли батько приходив із репетиції ансамблю, або ж коли в нього концерт. Сьогодні я не ходив забирати його з репетиції, хоч мати й просила, – ясна річ, батько повернувся пізніше, ніж завжди. Але мені осточортіло стовбичити біля Зеленого театру чи біля Будинку народної творчості. Я матері так і сказав: мені осточортіло! Вона заплакала, а тоді накричала на мене. Я гримнув дверима і пішов з хати. Отоді й зустрілися ми з Пепою. Отоді й була закріплена кров'ю наша дружба. Я повернувся додому вже в сутінках, а батька все ще не було. Мати подивилася на мене осудливо.
– От бачиш, – сказала, – він тільки чекає нагоди, щоб злизнути…
– Що ти від мене хочеш? – роздратовано мовив я, бо мені хотілося якнайшвидше зачинитися. Хотілося обдумати все, що сталося, і зважити: чи вчинив я правильно, зв'язавшись із Пепою.
– Хочу, щоб ти мені допомагав, – звищила голос мати.
Нічого не сказав, а повернувся спиною й пішов до своєї кімнати. Хряснув дверима, бо мені й справді це остобісіло.
– Одне й те ж! – крикнув я уже з кімнати. – Осточортіло мені – одне і те ж!
Мати у вітальні заплакала. Та сьогодні я їй не співчував. Заліз у ліжко, розгорнув книгу, але не читалося. Мати сердито гримала начинням, але я й не подумав угадувати, що вона робить. Потім вона, здається, почала мити підлогу. Я відклав книгу й заплющив очі. Отоді й прийшов батько і між ними почалася звична пересварка…
– Що ти від мене хочеш? – звищив голос батько. – Можу я хоч у неділю відпочити?
– Людині, яка має борг, відпочивати не можна, – жорстко зауважила мати. – Треба думати про сім’ю, а не про відпочинок…
За таких обставин про «діло» й справді не подумаєш. Я взяв носову хустину, одним кінцем забив одне вухо, а другим друге. Голоси долинали, але розібрати слів не міг. Сидів із перепнутою хустиною головою і, певне, виглядав як ідіот. Отак я й заснув, не виймаючи кляпів із вух.
І мені приснився чорт. З гирявою круглою головою, на якій стриміли ріжки, а коли той чорт усміхнувся, то я побачив на передніх зубах щербу. Чорт пройшов у мою кімнату через стіну, волочачи довгого з китичкою на кінці хвоста. Вийняв пачку «Боксу» і закурив, пригостивши й мене. Подав мені чорну лапу, і я ту лапу потиснув. Тоді сів біля мене на отаманку й турботливо підгорнув ковдру. Козлоголосо заспівав мені колискову, і таке в нього смішне було лице, що я не витримав і засміявся.
– А що, ти не боїшся мене? – спитав чорт.
– Ні, – сказав я. – Бо ти смішний.
– Я не смішний, а веселий, – зірвався на ноги чорт. – Давай подружимо, і я навчу тебе, як бути веселим, Мавпо. Я навчу тебе таким штукам, що ти матір–батька забудеш.
– Хочу їх забути, бо вони знову сварилися, – сказав я.
– Це я їм підстроїв, – прошепотів чорт і моргнув чорною бровою. – Хіба не весело, коли вони сваряться?
– Мені не весело, – сказав я. – Мені від того чорти на душі шкребуть.
– Чи справді чорти? – посерйознішав чорт.
– Ну, кішки, – поправився я.
– Кішки – це відьми, а не чорти. Бо коли б то були чорти, я б відав. Але не про те йдеться. Будь мудрий, хлопче, і зі всього смійся. Сваряться твої старі – смійся, тоді й мене покличеш. Хочеться тобі робити щось добре, роби погано й навпаки – і прийду я до тебе. Тоді ми й придумаємо собі діла, хочеш? Разом придумаємо, і нам весело буде. Аж до гикавки весело, хочеш?
– Хочу, – з тугою сказав я. – Бо мені все осточортіло…
– Осточортіло? – перепитав чорт. – Що це значить?
– А що значить, коли приходять сто чортів? – мовив я.
– Це значить, що веселі надходять часи.
– Я втомився, Пепо. – сказав. – Утомився від колотнечі, яка є в нашому домі; втомився читати; втомився дивитися на світ; втомився від того, що мене всі кличуть Мавпою; втомився, бо мене всі дрочать; ти хоч знаєш, що таке втомитися, Пепо?
– Ні, – відповів чорт. – Але я тобі допоможу. Ми придумаємо діла, і тобі стане весело. Так весело, що гикавка нападе.
Я гикнув. Але весело мені не стало. Знову гикнув і знову. Чорт погладив мене по голові, власне, по хусточці, кінцями якої позатикав собі вуха.
– Ось бачиш, – сказав він мені лагідно, – тобі вже весело. А це тому, що в тебе з'явився нарешті друг…