Цього ви не знайдете в Яндексі
- Автор: Чех Артем
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3898-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Цього ви не знайдете в Яндексі». Краткое содержание книги:
— Оставь болтунчик Зоеньке на холодец.
І так далі, і тому подібне.
З Антоніо я пив. Переважно багато і переважно у «трубі». Я ніколи не був рокером, тим паче я ніколи не любив російський рок, я терпіти не можу масне алкогольне волосся дедетешників та цоїстів, а тим більше знаходитись у «трубі», але якщо випити скількись-там десь на Прорізній чи на Льва Толстого, потім стає ну просто пофіг. Так от. З Антоніо, як то було викладено вище, я пив. Просто з моїх знайомих більше не було кому зі мною випити, і справа не у тому, що вони майже не п’ють. Вони просто нецікаві. Здебільшого то або просунуті кодери, більш зрозуміло — програмісти, або вебдезайнери, які подалися хто куди: хто в екстазі та клуби, хто в дзен-буддизм разом із Білим Лотосом. Зрештою, і пив я не так уже часто. Раз на місяць, а то і на два місяця, але пив жорстоко. В Антоніо був панкреатит, і він — я маю на увазі Антоніо, а не панкреатит — майже не вживав, та за компанію ходив зі мною «трубою» і вишукував скінхедів, кричачи:
— Скіни! Суки! Я єврей! Гляньте на мого носа!
Але скіни нас не чіпали. Скоріш за все, боялися...
Але про це, здається, я вже розповідав.
Антоніо звичайний, врівноважений, нічим не примітний (незважаючи на фізіологічної чесноти), досить жорстокий з ворогами, антикомуніст і антиштатівець. Станіславського принципово називав Костянтином Костянтиновичем, а Ейзенштейна — Сергієм Сергійовичем.
Антоніо в міру розумний, але надто чесний і порядний, щоб стати видатним, тим більше каскадери завжди вичікували своєї смерті у тіні чиєїсь слави, ніколи не поступалися ризиком заради простих акторів, а у титрах їхні імена, обрамлені рамочкою, так чи інакше змушують замислитися над усілякими сенсами усяких буть...
І якби там не було, індиферентне ставлення до митців завжди супроводжується глухим брязканням інструментів і шльопанням об паркет домашніми капцями. Антоніо на даному етапі свого життя працює у театрі російської драми ім. Лесі Українки. Він працює там майстром. Шкода, каже він, що Маргариту ще не підібрали. А робота майстра полягає у ремонтуванні замків, плінтусів, кулісних тросів, фотелів у фойє, гачків у гардеробі еtс. І навіть Бог збайдужілий. Він, мабуть, бачить, що нас уже забагато і що приділяти кожному увагу, витрачати його власний Божий час — надто несприятлива і нерентабельна справа для нього, Бога, і тому Він для великої кількості талановитих чи пак просто здібних людей створює усі умови, які б не давали змоги реалізувати себе, а на нереалізованих людей не так совісно забивати свого Божого болта. Це, до речі, цікава штука, я маю на увазі Бога. А якщо серйозно, то особливо не Бог цікава штука, а слуги Його...
Одного разу, трапилось це майже нещодавно, потрапив я до дивної квартири з дивними людьми. Один мій добрий знайомий знімав квартиру в одної віруючої. Та, у свою чергу, підселила до нього ще двох своїх подружок.
— Не бійся, — запевнила віруюча, — вони нормальні дівчата.
— Я і не боюсь, — сказав мій знайомий.
Вирішив той знайомий запросити мене до себе у гості.
— Приходь, — каже він, — до мене в гості.
— Немає питань, — кажу, — прийду.
І я прийшов. Мого знайомого вдома не було.
— Я на роботі, — зателефонував мені знайомий. — Почекай.
Коли я зайшов, мене привітали дві здивовані дівчини. Одна з них була гладкою білявкою, а інша — не менш гладкою, але брюнеткою... Вони одразу запропонували напитися води, скуштувати смаженої картоплі й помолитися...
— Ні, — жартую, — Господь мені не дозволяє їсти смажену картоплю.
— Дивно, — кажуть вони. — А нам Господь дозволяє.
— То у вас такий, — кажу, — Господь.
— Неправда, — каже одна з них, — Господь у нас один...
Я вирішив не сперечатися й сів коло батареї центрального опалення. Ті дві здивовані товстухи одразу принесли мені подушку під дупу.
— Дякую, — сказав я.
— Секс до шлюбу, — перелякано шепнула, хукаючи мені в вухо, одна з гладких, — гріх.
— Де, — питаюсь, — ви бачите секс?
Дивна якась квартира. Що мені відомо, так це те, що оті дві віруючі товстухи мешкають у цій квартирі, а усі інші якимсь дивом потрапили сюди і невідомо чого хочуть. Я сидів тихцем і намагався нікому не заважати. Хтось примірював якісь сукні, хтось слухав Ірину Білик, хтось їв смажену картоплю й молився. По всій квартирі були розклеєні оті дивні баптистські рибки, в одному з кутків вітальні була нагромаджена купа гуманітарки, — і жодного образу, а лише слова, точніше, написи, про те, що Ісус мене любить...