Біографія випадкового чуда
- Автор: Малярчук Таня
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Біографія випадкового чуда». Краткое содержание книги:
Лєна потім казала, що робила б те саме, якби її мама не працювала на шоколадній фабриці. На солодке в Лєни давно виробилась алергія. От якби м’ясо роздавали чи якісь сосиски, ковбаси, от тоді Лєна не стояла би збоку.
Якийсь дід упав на землю і збирав у траві карамельки, ніби це були злитки золота.
— Побійся Бога, — кричали йому баби, — лиши цукерок дитині! Най дитина з’їсть!
І самі тут-таки кинулися на коліна дозбирувати рештки.
Коли карамельки закінчились, люди швидко порозходилися, і польський священик правив свою месу в тиші й порожні.
Пізніше люди почали соромитися свого вчинку, їй-бо, ніби карамельок не бачили, казали вони. Лєні було їх шкода. Було шкода вуйка Кисилицю, який порвав на карамельковому бойовиську штани, було шкода Женю Прокопович, яка випадково наступила на свого внука і зламала йому палець на правій руці. «Бідний народ страшний, — казала вона, плачучи, — хіба мені треба було тих карамельок? Але всі побігли, і я теж, ніби корова якась стадна. А якби хтось загинув?!» І Женя тяжко плакала.
Лєна співчувала Жені Прокопович. Женя була живим доказом того, що написане в Біблії може бути правдою. Мене б’ють, а я другу щоку підставляю. Женю били всі, кому не ліньки, а вона всіх любила. Женю бив її син Микола, її внуки, і Лєна була впевнена, що битимуть правнуки, але поки що вони занадто для цього малі, до лиця не дотягуються. Виглядала Женя як скелет, але скелет цей був неправильної форми, згорблений, викривлений, щелепа завелика, ніс замалий, руки задовгі, ноги закороткі, коліна вигнуті не вперед, а назад. Тонке ситцеве плаття ідеально підкреслювало її дистрофічне тіло.
«Хотілося плакати, коли її бачиш, — потім писала Лєна у щоденниках. — Хотілося обійняти її і так в обіймах задушити, щоб більше не мучилася».
Цілими днями Женин син Микола, жорстоке недорозвинене кабаноподібне хамло, лежав на ліжку і цмулив з горла горілку. Женя при цьому підносила йому до рота вареники з картоплею, і він кидався варениками їй у лице. Він також виливав Жені на голову щойно зварений борщ, трощив об Женину голову порожні пляшки з-під горілки і примушував її бігти в магазин по нову півлітру. Женя бігла. Взимку він виганяв її у нічній сорочці на вулицю, а деколи навіть прив’язував до криниці, щоб не йшла до сусідів скаржитися. Але Женя не скаржилася.
Вона завжди ходила побита і розпухла, а коли хтось запитував, що сталося, відповідала:
— Нічого страшного. Я впала.
— Посковзнулася.
— Зачепилася об поріг в хаті.
— Двері протягом вибило і в мене попало.
— Рубала дрова, і поліно вискочило з-під сокири прямо в лице.
— Гальма на велосипеді відмовили.
— Не знаю, за ніч розпухло, може, зуб гниє.
Один рік Микольцьо, як Женя ніжно називала свого сина, провів у тюрмі. Під час чергової нічної оргії Женя дуже кричала, і сусіди викликали міліцію. Скинулись і підплатили міліціонерам, щоб ті закрили Микольцю якомога надовше. Міліціонери хабар добросовісно відпрацювали. Рік Микольця не було. Але Женя щасливішою не стала. До неї прийшла жити її нерідна онука Олечка. Довго пояснювати, чому нерідна і чому вона до неї раптом прийшла, але якби ви, казала Лєна, ні з того ні з сього теж вирішили пожити у Жені на голові, вона не відмовила б.
Онука знущалася з Жені в інший спосіб. Забирала в неї всі гроші й не давала їсти. Рік Женя ходила голодна і харчувалася тим, що вряди-годи давали сусіди. Але навіть це вона не з’їдала повністю, а складала в торбинку і щотижня возила Микольцеві в тюрму.
Через рік Микольцьо повернувся і швидко навів порядок. Вигнав Олечку з Жениної хати, і все повернулося до попереднього життєвого ритму: п’яні дебоші, нічні ґвалти і розпухле Женине лице.
— Що ж це за діти в тебе такі? — навіть не питали, а просто говорили сусіди.
— Діти як діти, — відповідала Женя, усміхаючись. — Діти всюди однакові.
— Мої мене не б’ють, як кобилу в стайні.
— Мої теж.
— А лице чого розпухле?
— Зуб гниє.
Закінчилася Женина історія знову ж таки по-біблійному. Не копай могилу іншому, бо сам у неї впадеш. Микольцьо вирішив був Женю вбити.
У тюрму він не мав наміру повертатися і тому вигадав хитромудрий план: отруїти Женю чадним газом. Від чадного газу багато людей довкола гине, так, очевидно, думав Микольцьо, ні в кого не виникне підозр, що це вбивство. Старі печі — ідеальне знаряддя для вбивства. Он у сусідньому селі молода пара нещодавно отруїлася, наступного дня після весілля. В іншому селі ціла родина не прокинулася.