Менсфілд-парк

Оскільки новий кінь вважався — і був насправді — власністю Едмунда, місіс Норріс могла примиритися з тим, що на ньому їздила Фанні; і навіть якби леді Бертрам пригадала, що вона просила Едмунда почекати батькового приїзду у вересні, в її очах сина виправдовувало те, що вересень уже минув, а сер Томас досі перебував за кордоном і не мав жодної надії на швидке завершення своїх справ. Обставини несподівано погіршилися саме тоді, коли він надумав повертатися до Англії; і непевне його становище змусило його відправити додому сина, а самому чекати, поки все не владнається. Том прибув у доброму гуморі і сповістив, що з батьком також усе гаразд; але, на думку місіс Норріс, навряд чи він вирушив би в путь лише задля того, щоб повідомити таку незначну новину. Мабуть, міркувала вона, на сера Томаса чигає небезпека і він, стривожений за сина, поквапився його відіслати. Вона проводила довгі осінні вечори у своїй самотній оселі, охоплена зловісними передчуттями, а вдень була змушена шукати порятунку в їдальні Менсфілд-парку. Але поновлення зимових розваг подіяло на неї благотворно, і посеред цих приємних клопотів її думки були так зайняті влаштуванням майбутнього старшої племінниці, що нерви заспокоїлися також. «Якщо бідний сер Томас і не повернеться, нас утішатиме хоча б щасливе заміжжя нашої любої Марії», — думала вона завжди, перебуваючи в товаристві молодих людей з видами на майбутнє, і особливо коли їх представили юнакові, що недавно отримав у спадок солідний капітал і один із найпрекрасніших маєтків Англії.

Містер Рашворт був з першого погляду вражений красою старшої міс Бертрам — і, маючи намір одружитися, невдовзі намислив собі палке кохання. То був вайлуватий молодик, про якого тільки й те, що можна було сказати, що він при здоровому глузді; та оскільки ні в його подобі, ні в поведінці не було нічого неприємного, юна леді втішалася зі своєї перемоги. Марії Бертрам ішов уже двадцять перший рік, і, беручи до уваги те, що шлюб з містером Рашвортом обіцяв їй втіху від володіння більшим прибутком, ніж у її батька, і будинком у Лондоні — що було тепер найважливішим для неї, — вона вважала себе просто зобов'язаною, якщо поталанить, вийти заміж за містера Рашворта. Місіс Норріс ревно клопоталася цим заміжжям, і всі її задуми були підкорені єдиній меті — зробити шлюб якомога принаднішим для обох сторін; вона нетерпляче прагнула заприятелювати з матір'ю молодого джентльмена, що жила з ним в одному домі, і примусила леді Бертрам подолати десять миль по бездоріжжю, щоб нанести тій ранковий візит. Минуло трохи часу, і між місіс Рашворт та місіс Норріс запанувало повне взаєморозуміння. Місіс Рашворт зізналася, що вельми бажає бачити свого сина одруженим і що серед усіх панянок, з якими їй випало зазнайомитися, міс Бертрам, з її чарівною вродою та шляхетними манерами, здається їй найкращою партією для її сина. Місіс Норріс прийняла цю похвалу як належне і захоплювалася прозірливістю дівчини, що змогла зробити такий безпомилковий вибір. Вони всі пишаються Марією, у неї немає жодного ґанджу, — вона просто янгол! І, звичайно, у такому оточенні кавалерів їй не так вже й легко вирізнити когось одного; проте, наскільки місіс Норріс може судити при такому недовгому знайомстві, містер Рашворт видається їй саме тим обранцем, що гідний Марії і вочевидь їй подобається.