Російські казки

— Та що ти, годувальнику!

Привів пару волів, сів разом з Горем на воза і поїхав у чисте поле.

— Господарю, — питає Горе, — чи знаєш ти на цьому полі великий камінь?

— Як не знати!

— А як знаєш, їдь просто до нього.

Приїхали вони на те місце, зупинились і вилізли з воза.

Горе наказало чоловіку підняти камінь. Він піднімає, Горе допомагає; от підняли, а під каменем яма — повна золотом насипана.

— Ну, чого дивишся? — каже Горе чоловіку. — Тягай до воза швидше.

Чоловік узявся до роботи й насипав воза золотом; усе з ями вибрав до останнього червінця. Бачить, що вже нічого не лишилося, і каже:

— Поглянь, Горе, певно, там ще гроші лишились?

Горе нахилилось:

— Де? Я щось не бачу!

— Та он у кутку світиться!

— Ні, не бачу.

— Полізь у яму, то й побачиш.

Горе полізло в яму; тільки-но спустилося туди, а чоловік накрив його каменем.

— Ось так краще буде! — сказав чоловік. — Бо як узяти тебе з собою, то ти, Горе гіркеє, хоч не скоро, а все ж проп’єш і ці гроші!

Приїхав чоловік додому, скидав гроші у підвал, волів одвів до сусіда і став думати, як би себе пристроїти. Купив лісу, звів великі покої і зажив удвічі багатше за свого брата.

Довго чи ні — поїхав він до міста запросити свого брата з дружиною до себе на іменини.

— Он що надумав! — сказав йому багатий брат. — У самого їсти нічого, а ти ще й іменини справляєш!

— Ну, колись було нічого їсти, а тепер, слава Богу, маю не менше за тебе; приїжджай — побачиш.

— Гаразд, приїду!

Наступного дня багатий брат зібрався з дружиною і поїхали на іменини; дивляться, а в бідного злидня палати нові, високі — не в кожного купця такі є! Чоловік пригостив їх, почастував усякими наїдками, напоїв усякими медами й винами. Питає багатий у брата:

— Скажи, будь ласка, як забагатів ти?

Чоловік розповів йому все по правді, як причепилося до нього Горе гіркеє, як пропив він з Горем у шинку все своє добро до останньої нитки — тільки й лишилося, що душа в тілі, — як Горе показало йому скарб у чистому полі, як він забрав цей скарб та Горя позбувся.

Заздрість узяла багатого. «Дай, — думає, — поїду в чисте поле, підніму камінь та випущу Горе — хай воно вщент спустошить мого брата, щоб не смів переді мною своїм багатством чванитися!»

Відпустив свою дружину додому, а сам у поле помчав. Під’їхав до великого каменя, відштовхав його вбік і нахилився подивитись, що там під каменем. Не встиг іще й голови як слід нагнути — аж Горе вискочило і всілося йому на шию.

— А, — кричить, — ти хотів мене тут заморити! Ні, тепер я від тебе ні за що не відчеплюся.

— Послухай, Горе, — сказав купець, — зовсім не я засадив тебе під камінь…

— А хто ж, як не ти?

— Це мій брат тебе засадив, а я зумисне прийшов, щоб тебе випустити.

— Ні, брешеш! Один раз надурив, а вдруге не одуриш!

Міцно насіло Горе багатому купцеві на шию; привіз він його додому, і пішло в нього все господарство косо й криво. Горе вже зранку за своє береться: щодня кличе купця похмелитися; багато добра в шинок пішло.