Фосфорна квітка

Едвардс мить обмірковував, як би скасувати сьогоднішні уроки з англійської, й одяг найкращий із своїх костюмів.

Коли він задля порядку поклав трубку на місце, то телефон відразу ж задзвонив. На проводі був Вундервальдів син, він сказав, що вже цілу годину не може до нього додзвонитися.

— Ось тут сумка Маргрет, — повідомив він. — Ви не хочете її забрати? Батько, на жаль, ще не зовсім одужав, а то сам привіз би. В обід я знову буду тут, у нього, може, приїдете по сумку?

— Безперечно, приїду! — відповів Едвардс. Вундервальд не вперше доручав своєму синові робити за нього якусь неприємну справу. Була надія застати вдома й Цахаріаса. Вундервальд-старший у таких випадках заводив жваву й веселу балачку про свої плани. Та він і нині не мав причин для скорботи. Маргрет жива, він, Вундервальд, очевидно, теж знав, що дехто не діждеться, коли вона нарешті випишеться з лікарні. Якщо дивитися на все це неупереджено, то Вундервальдові треба ще й дякувати, бо то він своїми рішучими діями відвернув найгірше.

Саме коли Едвардс хотів уже виходити з дому, прийшов пан Габерштайн, рівно о десятій годині. Він одхекався й, сідаючи, як звично, зі своїм зошитом для запису слів до письмового столу, зразу ж помітив нову Вундервальдову картину. Цей чоловік успішно торгував нерухомим майном і, хоча погано розумівся на мистецтві, зате мав гострий зір.

— Чудернацькі квіти, зроду таких не бачив, — мовив він, киваючи на фіолетовий відблиск за зображенням Маргрет. Едвардс аж тепер серед грибоподібних, лискучих чагарників помітив іскринки, які нагадували собою квіти, що розпукуються.

— Ladies, potatoes, tomatoes[13], — промимрив Габерштайн. Він був людина самовпевнена, тримався по-світському, багато подорожував, займаючись купівлею й продажем земельних ділянок, мав розкішні квартири в Чікаго та Нью-Йорку, однак серед Едвардсових учнів він був найслабший. Щоразу доводилося починати з азів, аби пояснити йому винятки утворення множини іменників або якусь дієвідміну. Його пам'ять на адреси клієнтів чи найдрібніші ознаки земельних ділянок у якій завгодно частині світу була виняткова, але для вивчення мов не годилася. Він завбачливо не наважувався віддалятись і на кілька кварталів од своєї нью-йоркської філії, бо вже, читаючи по складах вивіски з назвами вулиць, починав затинатись, тим паче, якщо доводилося про щось у когось розпитувати. До того ж вимова його була жахлива. Хоч би як Едвардс старався, але так і не навчив його вимовляти англійське слово «cheat». Цього ранку йому теж забракло терпіння, й він почав картати Геберштайна:

— Дорогесенький, та це ж «чіт», а не «шіт»[14], тобто обдурювання, дуже важливе слово, з ним ви ще не раз зустрінетеся, займаючись своїми справами в Чікаго. Та й тут — теж. Отже, вимовляйте це слово подумки, доки самі себе не переконаєте. Хай вам щастить.

Товстий маклер був шокований:

— І це ви мені таке кажете?

Він читав у газеті повідомлення про Едвардса та Вундервальда й зразу ж ухопився за нього.