Зарубіжний детектив

— То все ж таки, що там у нас на завтра?

— Поговоримо про це вранці, не зараз. — І Вулф розгорнув книжку.

Я встав, штурхонув ногою крісло, узяв зі столу листа й сховав у сейф, потім пішов на кухню і налив собі склянку; молока. Фріц уже ліг спати. Збагнувши, що випити молоко було б не меншою наругою над ним, ніж над ікрою, якби її з'їсти, я вилив його назад у пакет, дістав чисту склянку та пляшку віскі «Рудий дід», налив з півсклянки і зробив чималий ковток. Присмак жиру в роті зник. Після цього я перевірив, чи замкнено чорний хід, допив віскі, сполоснув обидві склянки і, піднявшись до своєї кімнати, перевдягнувся в піжаму та пантофлі.

Спершу я вирішив узяти ковдру з електрогрілкою, але потім передумав. Зрештою, не завжди ж чоловікові спати в тепленькій постелі! Зі свого ліжка я взяв тільки подушку, а простирадла й ковдру дістав із стінної шафи у передпокої. Згрібши все в оберемок, я спустився вниз, ввійшов до кабінету, познімав валики з кушетки й заходився стелити. Коли я вже розгортав ковдру, почувся Вулфів голос:

— Сумніваюся, чи це потрібно.

— А я ні. — Я розіслав ковдру, зверху ще одну і обернувся до Вулфа. — Адже ви самі читали ту книжку. Коли фебеерівцям щось треба, вони не зволікають. Шафа з матеріалами — це для них завиграшки. Та, зрештою, і сейф…

— Ще чого! Ви перебільшуєте. Зламати сейф у будинку, де живуть люди?!

— Вони такого й не подумають робити, це для них далеке минуле. Вам слід прочитати деякі книжки з електроніки. — Я підібгав під ноги ковдру.

Вулф відсунув крісло, підвівся, сказав мені «добраніч», і пішов, прихопивши з собою «Скарби нашої мови».

У четвер уранці я сподівався, що Вулф перекаже мені через Фріца, який носив йому сніданок нагору, зайти до нього й дістати вказівки. Але Вулф мене не покликав. Отже, до одинадцятої він з оранжереї не вийде, і я вирішив поки що поробити свої справи. До десятої я впорався з ними — відніс до передпокою постільну білизну, поснідав, переглянув «Таймс», розпечатав пошту й склав її під прес-пап'є на столі Вулфа, а також пояснив дещо Фріцові. Однак Фріца мої пояснення аж ніяк не вдовольнили. Він ще добре пам'ятав — як, зрештою, і ми з Вулфом, — ту ніч, коли з кулеметів, поставлених на даху через дорогу, були розбиті сотні шибок в оранжереї і загинули тисячі орхідей. І коли Фріц почув, що я ночував не в своїй кімнаті, вікна якої виходять на Тридцять п'яту вулицю, а в кабінеті, він вирішив, що та ніч може повторитись. Я спробував переконати його, що в кабінеті я сторожував, а не ховався, однак Фріц мені не повірив і так про це й сказав.

Коли я покінчив з поштою, у мене ще лишалося трохи часу, і його треба було якось згаяти. Фріцові подзвонив власник рибної крамниці, і я став прислухатися до їхньої розмови, проте ніяких підозрілих звуків у трубці не почув, хоч телефон, звичайно, й підслуховували. Молодці техніки! Так, сучасна наука досягла високого рівня — кожен може робити що завгодно, і ніхто до пуття не знає, що за чортівня діється довкола.