Сезон гроз

— Геральте! Лови!

Відьми́н на льоту схопив кинуту йому клепку, вивернувся від удару палиці, ушкварив квадратному збоку в голову, зробив пірует, тріснув бандита в кожусі в лікоть, той скрикнув і впустив тесака. Відьми́н ударив його під коліно і звалив на землю, після чого сковзнув вбік і гепнув клепкою у скроню. Не чекаючи, поки бандит упаде, і не припиняючи рухатися, знову вивернувся з-під палиці квадратного, смальнув по пальцях, затиснених на руків’ї. Квадратний заревів з болю і впустив палицю, а Геральт ударив його ще раз у вухо, в ребра і друге вухо. А потім з розмаху копнув між ноги. Квадратний упав і скрутився в клубок, звиваючись, корчачись і торкаючись чолом землі.

Смаглявий, найвправніший і найшвидший із трьох, затанцював навколо відьми́на. Спритно перекидаючи ножа з руки в руку, він атакував на зінутих ногах, рубаючи хрест-навхрест. Геральт без труднощів уникав ударів, відступав, чекав, поки він видовжить крок. А коли це сталося, розмашистим ударом клепки відбив ніж, піруетом обійшов напасника і вдарив його у потилицю. Головоріз упав на коліна, а відьми́н луснув його у праву нирку. Вдарений завив і випростався, а відьми́н гримнув його клепкою нижче вуха, в нерв. Відомий медикам як привушне сплетіння.

— Йой, — сказав, встаючи над ворогом, що звивався, задихався і душився криком. — Боліло, напевно.

Бандит у кожусі витягнув з-за пояса сокирку, але не вставав з колін, не впевнений, що робити. Геральт розвіяв його сумніви, тріснувши клепкою в потилицю.

Вуличкою, розштовхуючи роззяв, що збиралися, бігли пахолки з міської варти. Горицвіт заспокоював їх, посилаючись на зв’язки, гарячково пояснював, хто був напасником, а хто діяв у рамках самооборони. Відьми́н жестами закликав барда.

— Припильнуй, — наказав Геральт, — щоб цих негідників взяли в кайдани. Вплинь на кузена-інстигатора, щоби поважно на них натиснув. Або самі забруднили руки в крадіжці мечів, або їх хтось найняв. Знали, що я беззбройний, тому й наважилися напасти. Клепку віддай бондарям.

— Я мусив ту клепку купити, — признався Горицвіт. — І, бачу, добре зробив. Непогано, бачу, володієш дошкою. Мусиш її носити при собі.

— Я йду до чародійки. З візитом. Маю йти до неї з клепкою?

— На чародійку, — скривився бард, — придалося б щось важче, це факт. Наприклад, голобля. Один мій знайомий філософ казав: ідеш до жінки — візьми…

— Горицвіте.

— Добре, добре, поясню тобі, як потрапити до магічки. Але спершу, якщо можна порадити…

— Ну?

— Відвідай лазню. І цирульника.