Дотик
- Автор: Маккалоу Колин
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0590-4
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дотик». Краткое содержание книги:
Александр Кінрос, байстрюк із Шотландії, має неймовірний дар — так званий дотик Мідаса, що допомагає йому до тридцяти п’яти років стати найбагатшою і найвпливовішою людиною в Новому Південному Уельсі, що в Австралії. У свій будинок, зведений на горі, у якій повно золота, він виписує собі юну дружину з бідного, але славного шотландського роду.
Однак зробити щасливою недосвідчену в коханні Елізабет Александр не зміг, тут його чарівний дотик був безсилий. Роками подружжя лише співіснувало у розкоші, аж поки Елізабет не закохалася у сина коханки свого чоловіка…
На цьому тему було вичерпано; наступного разу Елізабет побачила його лише в церкві.
А тепер вона була його дружиною і мала якось з’їсти страву, яку їй зовсім не хотілося їсти.
— Я не голодна, — прошепотіла Елізабет.
— Воно й видно. Гокінсе, подайте місіс Кінрос тушковану телятину та ароматне суфле.
Решта часу в їдальні минула, неначе в якійсь тісній розумовій шафі, яку їй згодом ніколи не вдавалося ані відчинити, ані зламати. Пізніше Елізабет збагне, що сум’яття, тривога та збудженість, що нуртували в її душі, пояснювалися надмірною швидкістю подій, напливом численних і досі не знаних емоцій. Її не лякала перспектива шлюбної ночі, думка про яку таїлася в закутку свідомості. Її лякала перспектива довічного ув’язнення з чоловіком, якого вона не могла покохати.
«Акт» (за висловом Мері) мав статися в її ліжку; ледь встигла вона надягнути нічну сорочку і ледь встигла піти від неї служниця, як двері на протилежному боці кімнати розчинилися і увійшов її чоловік, вдягнений у квітчасту шовкову піжаму.
— Хочу опинитися з тобою в ліжку, — мовив він, посміхаючись, а потім обійшов усі пальники, гасячи їх один за одним.
Отак набагато краще! Вона його не бачитиме, а якщо вона його не бачитиме, то не бачитиме і своєї ганьби.
Александр сів боком на ліжко, а потім повернувся до Елізабет, підклавши під себе одну ногу. Напевне, він здатен був бачити у темряві. Але величезне напруження, яке вона відчувала, ослабло: він здавався таким спокійним, таким розслабленим, таким невимушеним…
— Ти знаєш, що зараз має статися? — спитав він.
— Так, Александре.
— Спочатку буде боляче, але згодом ти навчишся мати від цього задоволення. Старий нечестивець Маррі — він і досі священик?
— Так! — перелякано розкрила рота Елізабет, вражена такою характеристикою доктора Маррі — наче це він був Дияволом, а не Александр!
— Він більше винуватий у людських нещастях, аніж тисяча пристойних і чесних нехристів китайців.
Зашелестів шовк — то Александр ліг поруч із нею, просунув руки під покривалом і стиснув її у своїх обіймах.
— Ми тут разом не лише для того, щоб створювати дітей, Елізабет. Те, що ми зараз робитимемо, освячено нашим шлюбом. Це — акт кохання. Акт любові. Не лише плотської любові, але й любові розумової і навіть духовної. І для тебе немає в ній нічого сороміцького та гідного осуду.
Коли Елізабет виявила, що він голий, то інстинктивно притиснула до себе руки, і, коли Александр спробував зняти з неї нічну сорочку, вона запручалася. Він знизав плечима, задрав поділ сорочки і почав гладити своїми грубими руками її ноги, стегна і живіт. Відчувши зміну в настрої Елізабет, він увійшов у неї і зробив сильний поштовх. Від болю на очах в Елізабет виступили сльози, але вона знала і сильніший біль — від батькової палиці, від падінь та гострих порізів. До того ж цей біль швидко минув; Александр повівся точнісінько так само, як і описувала Мері: затремтів, захекав, а потім знесилено відкотився вбік. Але з ліжка не встав. І «акт» повторився іще двічі. Він не цілував її, тільки, уже йдучи до себе, злегка торкнувся її губ своїми губами.
— Добраніч, Елізабет. Це був гарний початок.
«Одне лише втішає, — подумала Елізабет, засинаючи. — На дотик він — не Диявол. З рота не смердить, і тіло має приємний запах». А якщо оцей «акт» буде в подальшому не страшніший за сьогоднішній, то, можливо, вона якось зможе призвичаїтися, ба більше — врешті-решт почне втішатися тим життям, яке Александр приготував їй тут, у Новому Південному Уельсі.
Кілька наступних днів він провів з нею — знайшов їй служницю, здійснював нагляд за модистками та капелюшницями, трикотажниками та чоботарями, придбав їй білизну таку чудову, що в неї подих від захвату перехопило; він купив їй також парфуми та лосьйони для шкіри, віяла, гаманці та парасольки від дощу та сонця.
Хоча Елізабет і відчувала, що Александру хотілося бути в її очах розважливим та благодушним, однаково саме він ухвалював усі рішення: яку з двох уподобаних нею служниць найняти на роботу, що вона надягатиме, якого кольору і стилю, якими парфумами користуватиметься і які прикраси візьме — а він її буквально осипав дощем всіляких коштовностей. Слова «диктатор» Елізабет не знала, тому вона вжила те слово, яке знала, — «деспот». Бо і батько, і доктор Маррі були, безумовно, деспотами. Утім, владність Александра була більш витонченою, прихованою під м’яким вельветом компліментів.
За сніданком після напрочуд стерпної шлюбної ночі вона спробувала дізнатися більше про свого чоловіка.