Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
Гірко посміхаючись, він знову сів на ліжко і роззув, нарешті, черевики. Ото дурень! Сп’янів від жіночого личка й білих м’яких рученят. І вмить перед його очима на Орудній стіні виринуло ще одне видиво. Ніч. Він стоїть перед похмурим будинком з дешевими кімнатами у лондонському Іст-Енді, а поруч нього — Марджі, маленьке фабричне дівча, років п’ятнадцяти. Він проводжає її додому після вечірки. Вона живе в цій похмурій брудній оселі, гіршій навіть за хлів. Він подає їй на прощання руку, але вона підставляє губи для поцілунку. Йому не тчеться цілувати її, він її якось боїться. Тоді вона хапає Ного пі руку й гарячково стискає. Мартін відчуває шорсткість її долоні на своїй руці, і його раптом заливає могутня хвиля жалю. Він бачить її сумні, голодні очі, бачить кволеньке тіло, для якого несподівано скінчилася нора дитинства й настала страшна, жорстока зрілість. У пориві співчуття він обіймає дівчину й цілує в губи. У пухах бринить її радісний скрик, і він відчуває, як вона притуляється до нього, немов кошеня. Бідне, голодне малятко!
Він вдивлявся в тінь давноминулого, схвильований інк само, як тієї ночі, коли дівчина пригорнулася до нього, і серце його розтануло з жалю. Як тоді сіро було довкруг, і на брудне каміння тротуару сіявся дощ. І враз на стіні спалахнуло променисте сяйво, і, стираючи сумний і посад, заясніло її блідаве обличчя під короною золотого волосся, далеке й недосяжне, мов зоря.
Він узяв зі стільця книжки Браунінга й Свінберна і поцілував їх. Але ж вона сказала ще заходити, подумав він і, знову глянувши на себе в дзеркало, дуже врочисто промовив:
— Мартіне Ідене, завтра вранці ти найперше підеш до бібліотеки й почитаєш, як треба поводитись у товаристві. Зрозумів?
Він погасив газ, і пружини зойкнули під вагою його тіла.
— Та й з лайкою треба скінчити, Мартіне. Так, брате, треба скінчити, — голосно сказав він.
Потому він заснув і бачив сни такі сміливі й незвичайні, як бувають у курців опіуму.
Прокинувшись другого ранку, Мартін з рожевих снів одразу перенісся в задушну атмосферу мила, брудної білизни, шарварку злидарського повсякдення. Не встиг він вийти з своєї кімнати, як почув плюскіт води, гострий оклик і звук ляпаса, що ним сестра засвідчила своє роздратування одному з численних нащадків. Плач дитини різонув його, мов ножем. Тут усе, навіть повітря, яким він дихав, гидке й нечисте. Як це все не схоже на красу та спокій дому Рут. Там панувало духовне, а тут саме низьке й матеріальне.
— Іди сюди, Альфреде, — покликав він скривджену дитину і сунув руку в кишеню штанів, де були гроші. До грошей він ставився недбало, і в цьому теж виявлялася його широка натура. Він дав хлопчикові монету — чверть долара — і потримав його трохи на руках, щоб заспокоїти. — Ну, а тепер біжи купи собі цукерок та не забудь поділитися з братиками й сестричками. Гляди ж, вибирай такі, щоб вистачило якнайдовше.
Сестра, схилена над балією, підвела на мить розчервоніле обличчя і глянула на нього.
— Досить було б і десяти центів, — сказала вона. — І завше ти такий, не знаєш ціни грошам. Дитина тільки об’їсться.
— Нічого, сеструню, — весело відповів він. — Мої гроші самі знають собі ціпу. Якби тобі не було так ніколи, я б тебе поцілував на добридень.
Йому хотілося бути ласкавим до сестри, — серце в неї було добре, і вона по-своєму, він це знав, любила його. Щоправда, з роками вона поволі змінилася, стала якась дратівлива. Це, певно, тяжка праця, ціла купа дітей та вічна докучливість чоловікова так змінили її, гадав собі пін. Йому раптом спало на думку, що на ній полишають сліди і гнилі овочі, і брудна білизна, і засмальцьовані мідяки, що вона одержує за прилавком.