Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0141-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
Мета коментаря — дати чітке системне уявлення про судову владу як соціально-правовий інститут, розкрити правові та організаційні проблеми її функціонування внаслідок проведення судової реформи в державі. На основі чинного законодавства, практики його застосування і досягнень юридичної науки розглядаються питання змісту, ознак, принципів, функцій та форм реалізації судової влади, статусу та особливостей формування суддівського корпусу, порядку побудови судової системи України.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями судоустрою і проблемами організації судової влади на теренах України.
Виходячи з логіки Конституції та законів України, до основних ознак судової влади можна віднести її незалежність, самостійність, відособленість, виключність. Ці ознаки близькі за значенням, але кожна з них має власний зміст.
Незалежність судової влади повинна гарантуватися особливим порядком фінансування судів, матеріальним та побутовим забезпеченням суддів, їх соціальним захистом. Внутрішній рівень незалежності судової влади обумовлює, з одного боку, власне діяльність суду щодо здійснення правосуддя, аз іншого — статусні гарантії суддів.
Принцип незалежності суддів спрямований не тільки на убезпечення суддів від протизаконного впливу органів і осіб. Він покликаний підняти самостійність та відповідальність суддів при вирішенні будь-якого правового питання. Це означає, що суд кожного разу сам зобов’язаний встановити всі обставини справи, самостійно підібрати норму закону і зробити з неї правові висновки. Суд не пов’язаний висновками, що зроблені іншими органами за обставинами справи. Достовірність фактів, встановлених органами управління, ретельно перевіряється у судовому засіданні.
У суду відсутні будь-які інші, окрім процесуальних, зв’язки зі сторонами. Це забезпечує ряд переваг судової процесуальної форми над порядком вирішення правових спорів іншими органами — об’єктивність при вирішенні спорів; кращу пристосованість до встановлення істини, до правильного вирішення правових питань. Хоча слід визнати й істотні недоліки судового порядку вирішення правового спору — громіздкість процесуальної форми та тривалість розгляду справи.
Самостійність судової влади полягає в тому, що закон наділяє суди всіма повноваженнями, необхідними для здійснення їхніх функцій. Адміністративна юрисдикція органів виконавчої влади не підміняє дії суду навіть частково, вона лише передує судовому розгляду. Рішення цих органів не впливають на самостійність суду. Суди у своїй діяльності нікому не підзвітні. Натомість їх рішення, які набрали чинності, мають силу закону у конкретних справах та обов’язкові для виконання усіма суб’єктами права на всій території держави. Діяльність інших органів держави, які залучаються для сприяння відправленню правосуддя, не підміняє діяльність суду.
Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу провадження конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено процесуальним законом.
Відособленість судової влади означає, що суд займає в державному механізмі особливе становище, зумовлене специфікою виконуваних ним функцій, умов та порядку його діяльності. Суди не входять до будь-якої іншої системи державних органів, нікому не підпорядковуються.
Виключність судової влади полягає в тому, що вона здійснюється тільки судами, які входять до єдиної судової системи України. Ніякі інші органи й посадові особи не мають права здійснювати судову владу, а судові органи не вправі передавати іншим особам або органам навіть частково свої повноваження. Виходячи з єдності судової влади і правосуддя та необхідності концентрації судової влади, можна сформулювати тезу про те, що правосуддя — це форма реалізації судової влади. Судова влада як влада державна може і повинна втілюватися лише у правосудді. Винятковість як характерна риса судової влади і є свого роду ключем до поняття правосуддя в правовій державі.
Правова держава фактично утворюється в суспільстві тоді, коли право постає центром життя суспільства, коли відносини між громадянами та державою є відносинами права, а не сили, а непорушність правового становища громадянина гарантована правосуддям, в якому інституціоналізується правовий зв’язок між державою і особою.
Суд повинен забезпечити захист соціально-економічних, політичних прав, особистих прав та свобод громадян. Судовий захист — найвища гарантія забезпечення прав та свобод громадян, оскільки суд займає певне місце у системі влади.
Таким чином, сутність правосуддя насамперед полягає в тому, що воно повинно втілювати виключність судової влади в державі. Звідси зрозуміло, чому зміни в політичній, економічній, соціальній сферах суспільства нерозривно пов’язані з побудовою правової держави, правовою реформою й установленням винятковості судової влади.
Крім винятковості судової влади, в правосудді має втілюватися повнота судової влади. Повнота судової влади — невід’ємна якість правосуддя. Вона дістає вияв у тому, що в правовій державі правосуддя повинно бути доступним. Інакше кажучи, всі громадяни повинні мати рівні можливості використовувати судовий захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Крім того, повнота судової влади передбачає, що всі без винятку громадяни визнаються рівними перед законом і судом, поставленими в однакові умови. Ця аксіома підтверджена соціально-історичною практикою і закріплена в міжнародно-правових документах з прав людини. Так, згідно з ст. 8 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне відновлення в правах компетентними національними судами у випадку порушення п основних прав, які надані їй конституцією чи законом.