Чорнильна смерть
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-067-3
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна смерть». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» це вміння працює в зворотньому напрямку, і Меґі з Мо вписано до нечувано лихого чорнильного світу.
І от нарешті у «Чорнильній смерті» головні герої змушені жити у вигаданому світі, сповненому викликів і небезпек, позаяк сюжет розгортається злощасно. Здається, що вони назавжди загубилися поміж обкладинками. Та з'являється надія на визволення. Але за умови, що Меґі і Мо зможуть переписати минулі помилки й укласти небезпечну угоду зі смертю.
Меґі нічого не могла вдіяти з собою і знову несамохіть засміялася.
— Чудово, чудово, — мовила вона і притисла долоню йому до вуст. — Чудово, — повторила вона. — Ми поїдемо до Бальбулюса, але разом. «Як і давніше, — додала подумки Меґі. — Тільки ти і я». А коли Мо хотів заперечити, знову затулила йому вуста: — Ти ж сам казав про це! Отоді, в заваленій копальні.
Копальні, де загинув Вогнерукий… Меґі тихенько проказала слова Мо. Їй здавалося, ніби вона пам’ятає кожне слово, вимовлене того дня, неначе хтось записав їх у її серці: «Меґі, покажи мені фей. І русалок. І книжкового ілюстратора з Омбрійського замку. Треба побачити, чи справді його пензлі такі витончені».
Мо підвівся й почав розкладати інструменти, що лежали на столі, як колись завжди робив у своїй майстерні в саду Елінор.
— Так-так, це мої слова, — потвердив він, не дивлячись на доньку. — Але в Омбрі тепер панує свояк Змієголова. Що, по-твоєму, скаже мені твоя мати, коли я поведу тебе в таке небезпечне місце?
Її мати. Авжеж…
— Резі не конче знати про це. Мо, будь ласка! Ти мусиш узяти мене! Або… або я скажу Геконові, що він повинен розповісти Чорному Принцові, що ти намірився вчинити. Тоді ти ніколи не потрапиш до Омбри!
Мо відвернувся, але Меґі чула, як він тихо сміється:
— Ох, таж це шантаж! Хіба я навчав тебе такого? — Зітхнувши, Мо обернувся і довго дивився на доньку. — Гаразд, — нарешті мовив він. — Ми разом подивимось на пера й пензлі. Зрештою, ми вже були разом у Сутінковому замку. В Омбрі порівняно з ним не може бути так похмуро, еге ж?
Мо провів рукою по чорному рукаву.
— Як я радий, що палітурники тут не носять жовтого вбрання, — сказав він, кладучи книжку з Резиними малюнками до сідельної сумки. — Ну, а щодо матері, я хочу забрати її в Роксани, коли ми повернемось, але ти нічого не кажи їй про наш похід до замку. Ти, мабуть, довго думала, чому їй погано вранці, правда?
Меґі, не розуміючи, глянула на нього, — і одразу збагнула, яка ж вона тупа, безнадійно тупа.
— Братика чи сестричку? Кого б ти більше хотіла? — раптом запроменився щастям Мо. — Бідолашна Елінор. Знаєш, вона чекала на цю звістку, відколи ми переїхали до неї. А тепер ми забрали з собою дитину в інший світ.
Братика чи сестричку… Коли Меґі була мала, вона вдавала якийсь час, ніби має невидиму сестру. Варила їй чай із маргариток і пекла печиво з піску.
— Але… відколи вона знає про це?
— Дитина походить із того самого сюжету, що й ти, якщо саме це ти маєш на увазі. З дому Елінор, якщо бути точним. Дитина з плоті та крові, аж ніяк не зі слів, аж ніяк не з чорнила та паперу. Хоча… хтозна. Можливо, ми тільки перейшли з одного сюжету в інший? Що ти на це скажеш?
Меґі озирнулася, глянула на стіл, на інструменти, на перо і — на чорне вбрання Мо. Невже це все зроблене зі слів? Слів Феноліо. Хата, хутір, небо над ними, дерева, каміння, дощ, сонце і місяць. «Гаразд, а що з нами? — думала Меґі. — З чого зроблені ми? Реза, я, Мо і дитина, яка з’явиться на світ». Вона вже не знала відповіді. А чи знала вона її коли-небудь?
Здавалося, ніби речі довкола шепочуть про все, що має статися, і про все, що вже сталося, а коли Меґі глянула на свої руки, їй здалося, ніби на них можна прочитати літери, і ті літери сповіщали: «А потім народилася ще одна дитина».
Жалі Феноліо
— Що це? — здригнувшись, запитав Гарі.
— Це? Його називають думкарієм, — відповів Дамблдор. — Мені не раз здавалося, — і це відчуття, безперечно, знайоме й тобі, — ніби моя голова просто набита вщерть завеликою кількістю думок і спогадів.