25 портретів на тлі епохи

На відміну від Леніна, Пілсудський не цурався індивідуального терору (втім, і більшовицький лідер відкидав цей метод «революційної боротьби» не з якихось етичних міркувань, а вважаючи його неефективним). Ще у найперші роки сторіччя пепеесівці здійснили низку терористичних актів проти представників царської адміністрації. У цьому їхні методи боротьби цілком збігалися з методами російських соціалістів-революціонерів, есерів. Бойовики ППС грабували банки та поштові потяги, передаючи здобуті кошти на «цілі революційної боротьби». Юзеф Пілсудський зажив слави чудового організатора таких акцій, так само, як трохи згодом його грузинський тезко — Йосиф Джугашвілі.

Після вибуху російсько-японської війни 1904 року Пілсудський терміново вирушив до… Токіо. Виходячи зі старої мудрості ірландських незалежників «Труднощі для Англії — шанс для Ірландії», він відправився до Острівної імперії з тим, щоб запропонувати японцям розгорнути скоординовану терористично-диверсійну кампанію в тилу російських військ силами польських соціалістів. Японський генеральний штаб відкинув план Пілсудського як фантастичний. Проте історія ця через деякий час стала відомою і змусила з огидою відвернутися від Пілсудського деяких його прибічників (так само, як не пішло на користь репутації Леніна співробітництво з німецьким Генштабом у роки Першої світової).

1905 року в Російській імперії почалася революція. Польща стала одним із районів найактивніших революційних боїв. Тут Пілсудський почувався, як риба у воді. Він створював бойові організації, закликав до загального повстання. А проте, координувати свої дії з російськими соціалістами — есдеками, есерами, більшовиками, меншовиками — відмовлявся навідріз. Нова революційна Росія була для Пілсудського таким самим ворогом, як і Росія царська.