Американські боги

А навпроти, в іншому кінці довжелезного лімузина, сидів товстий молодик, який саме відкривав бляшанку дієтичної коли з коктейль-бару. На ньому було довге чорне лискуче пальто із якоїсь м’якої тканини. Йому було не більше двадцяти: на щоці переливався розсип вугрів. Він побачив, що Тінь прийшов до тями, і посміхнувся.

— Привіт, Тіне. Не надумай робити фігні.

— Домовились, не робитиму. Висадіть мене, будь ласка, біля мотелю «Америка», далі по шосе.

— Вріж йому, — звернувся товстун до когось, хто сидів ліворуч від Тіні. Від удару в сонячне сплетіння Тінь склався вдвоє. Розігнутися вдалося не одразу. — Я ж казав, не роби фігні. А це була фігня. Відповідай коротко і по ділу, інакше я завалю тебе, та й по всьому. А може і не просто завалю, а скажу малим поламати усі до однієї чортові кістки у твоєму тілі. Я рахував, разом їх двісті шість. Так що не роби фігні. Січеш?

— Так.

Лампочки під стелею лімузина міняли колір: з фіолетового на синій, потім на зелений, потім на жовтий.

— Ти працюєш на Середу, — констатував молодик.

— Так.

— І що це старе хуйло задумало? Ну тобто, що він забув саме тут? Він же ж має якийсь план на гру. Розкажи про його задуми.

— Я працюю на пана Середу лише з сьогоднішнього ранку. На побігеньках. Ну і водити машину ще ніби маю, але наразі не доводилось. Ми заледве парою слів перекинулись.

— Тобто ти кажеш, що не в курсі.

— Я кажу, що не в курсі.

Хлопець сфокусував погляд на Тіні. Сьорбнув коли з бляшанки, відригнув і продовжив дивитись ще якийсь час.

— Якби знав, то сказав би?

— Напевно, ні, — зізнався Тінь. — Ти ж сам сказав, що я працюю на пана Середу.

Співрозмовник Тіні відволікся на срібний портсигар, який видобув із внутрішньої кишені пальта. Відкрив його, дістав цигарку та запропонував Тіні:

— Куриш?

— Ні, дякую, — Тінь вирішив був, що це гарна нагода попросити розв’язати йому руки, але потім передумав.

Товстун курив самокрутку. Він клацнув матовою чорною «Зіппо», і лімузин заповнив запах... ні, не тютюну, і навіть не трави, подумав Тінь, а запах горілих мікросхем.

Юнак глибоко затягнувся, затамував подих. З його рота просочилось трохи диму, і він одразу з ж втягнув цей дим назад у ніздрі. Тінь подумав, що потрібна тривала практика перед дзеркалом для того, щоб так впевнено грати на публіку.

— Якщо ти мені брешеш, — вимовив хлопець відчужено, ніби звіддалік, — то я ж тебе завалю до бісової мамки. Ти в курсі.

— Так, ти вже казав.

Товстун іще раз зі смаком затягнувся. Освітлення міняло колір — помаранчевий, червоний, знову фіолетовий.

— Мотель «Америка», кажеш? — він обернувся і постукав у водійське віконце, яке миттю опустилось. — Чуєш, їдь до мотелю «Америка», далі по шосе. Треба підкинути нашого гостя.