Iсторичнi есе. Том 2
- Автор: Лисяк-Рудницький Іван
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Iсторичнi есе. Том 2». Краткое содержание книги:
Книжка розрахована на всіх, хто цікавиться історією України.
Апологети якобінства звичайно виправдують його тим, що його “круті” методи, його “крайності” були необхідні для захисту здобутків революції від зовнішньої інтервенції та внутрішньої контрреволюції. Я радше схиляюся до погляду, поширеного в серіозній історичній літературі, що закордонні та домашні небезпеки використовувалися якобінцями як претекст для ліквідації громадянських свобід і установлення безконтрольної диктатури. (Хто хоче вдарити собаку, кия завжди знайде.) Що ж до “гидри контрреволюції”, то вона дуже часто була спровокована агресивністю та гіркою самоволею самих якобінців. Не маю змоги входити в деталі історичної аналізи, але ясно, що коли б не насильницька політика Конвенту, то селянам (не феодалам!) Вандеї не було б чого повставати “за Мадонну й короля”.
Зате в одному відношенні мушу якобінців перед Вами взяти в оборону. Ви вважаєте їхній режим за “неестетичний” і думаєте, що хіба тільки з “естетичних” мотивів можна не визнати заслуг такого Робесп’єра, який робив роботу хоч історично необхідну, але зате сполучену з “порохом і несподіваними завалами”. Це непорозуміння. Проти божевілля 1793 р. промовляють, - сьогодні, в історичній перспективі, не менше як для сучасників-самовидців, - раціональні та морально-етичні арґумента; зате всі естетичні мотиви за Робесп’єра, за якобінців. Це не іронія, але суща психологічна істина. Революція, зокрема у своїй найбільш драматичній, якобінській фазі, була величавим видовищем, що захоплювало своїми естетичними якостями. Ясно, що Робесп’єр куди цікавіший герой для кіносценарія, ніж напр. згаданий Вами прозаїчний Ґладстон. (З цієї ж причини большевизм здобув собі таку популярність серед різних літературних снобів Заходу.)
Повертаюся до лібералів 19 ст. Нема підстав їх уважати спадкоємцями якобінства, бо чейже в них був свій власний автентичний родовід. Один із традиційних елементів, - традицію “середньовічного лібералізму”, що існувала в деяких європейських країнах, - Ви називаєте самі. Як другий, не менше важний елемент, треба б згадати про вплив протестантизму, цього найбільшого борця за індивідуалістичну духовість. Органічний ріст лібералізму можна спостерігати, ще задовго до Французької революції, в Англії, Шотляндії, Голяндії, Швайцарії, Швеції. Клясичними документами ліберальної думки 18 ст. є американська Деклярація Незалежности та конституція У світлі цих фактів дивною мусить здаватися думка, що без якобінської гільйотини не було б лібералізму 19 ст.
У самій Французькій революції мусимо ясно відрізняти між її ліберальною та анти-ліберальною, якобінською фазою. Не вільно забувати, що тривалі здобутки революції, які дійсно запліднили європейську цивілізацію 19 ст., - “Деклярація прав людини і громадянина”, ліквідація феодальних пережитків і королівського абсолютизму, спроба заведення конституційної форми правління у Франції, -всі припадають на перед-якобінську фазу революції, на ту, що її героями були не Робесп’єр і Сен-Жюст, але Мірабо і Ляфаєт. Якобінці ж ліквідували здобутки революції, принайменше якщо йдеться про ділянку конституційних вольностей. Великою трагедією Франції було те, що вона не зуміла втриматися на тій висоті, що до неї вона піднялася в 1789-91 рр. - і за це Франція розплачується по сьогоднішній день.