Вибрані твори
- Автор: Теліга Олена Іванівна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-617-7173-01-3
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:
Видавництво «Смолоскип» презентує третє видання вибраних творів Олени Теліги — політичної діячки і поетеси, розстріляної фашистами в 1942 році в Бабиному Яру. До збірки увійшли всі її відомі поетичні, центральні публіцистичні твори та добірка листів. Книжку доповнює важлива стаття про життя і творчість Теліги, яку написав її побратим — Олег Штуль-Жданович, а також — численні спогади інших соратників поетки, підбірка літературно-критичних статей, присвячених її творчості (як сучасників Олени Теліги, так і теперішніх авторів), анотований покажчик імен і вибіркова бібліографія.
Збірка призначена для студентів, викладачів, широкого кола зацікавлених осіб; може бути використана як посібник у школах і вищих навчальних закладах.
Збірка призначена для студентів, викладачів, широкого кола зацікавлених осіб; може бути використана як посібник у школах і вищих навчальних закладах.
Перейти на страницу:
«Махнуть рукою! Розіллять вино!..»
Махнуть рукою! Розіллять вино!
Хай крикне хтось — хай буде завірюха, —
Ах, як я хочу віднайти вікно
У сірім мурі одностайних рухів!
А в тім вікні нехай замерехтить
Чиєсь обличчя — вперте і сміливе,
Щоб знов життя — надовго чи на мить —
Розколихалось хвилею припливу.
Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий,
Переплеснувся найсвітлішим плином,
Де очі інших, очі ворогів
Не домішали яду, чи полину.
І в душній залі буде знов рости
Така дитинна й божевільна мрія:
Що задля мене хтось зуміє йти
Крізь всі зневаги — так, як я умію!
Напередодні
Олегові Ш.
І
Коли приходиш ніжний і шумкий,
І дзвоном слів перетинаєш спокій,
Мені здається — весняних потоків
Пливуть бурхливі і ясні струмки.
Тоді вдаряють спінені думки
У таємничість непочатих років,
Куди пірве твої юнацькі кроки
Далекий шлях — тривожний і стрімкий.
Так радісно тримать мої долоні
У цій кімнаті, де в низькім поклоні
Схилились айстри на овальний стіл.
Та все ж життя — це обрії далекі,
Це літаків непогамовний клекіт,
I у руках скажений скоростріл.
II
Не раз кажу: змагайся і шукай!
Вдивляйся в очі пристрастей і зречень!
І знаю я: в один затихлий вечір
До інших брам сягне твоя рука.
Щось захлисне, мов повінна ріка,
Моє лице і всі знайомі речі,
Бо щастя вихром упаде на плечі
Й закрутить дні, мов крила вітряка.
Та ледве прийде кликане і ждане,
Ти кинеш все, щоб на гучні майдани
Піти у слід за тисячами ніг...
І раптом пам’ять, мов натхненний майстер,
Вогнем змалює золотавість айстер,
Овальний стіл і мій веселий сміх.
«Усе — лише не це! Не ці спокійні дні,..»
Усе — лише не це! Не ці спокійні дні,
Де всі слова у барвах однакових,
Думки, мов нероздмухані вогні,
Бажання — в запорошених оковах.
Якогось вітру, сміху чи злоби!
Щоб рвались душі крізь іржаві ґрати,
Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби —
І варто буде жити чи вмирати!
Не бійся днів заплутаних вузлом,
Ночей безсонних, очманілих ранків.
Хай ріже час лице добром і злом!
Хай палять серце найдрібніші ранки!
Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі.
В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться —
Лише по спеці гряне жданий грім
І з хмар сковзне — багнетом — блискавиця.
П’ятнадцята осінь
Ростиславові Д.
Чи ця вечірня непрозора синь,
Далекий дим, чи вогник папіроси,
Чи черевики мокрі від роси —
Щось нагадало неповторну осінь.
«Похмурий ліс у вересневім сні...»
Похмурий ліс у вересневім сні
Зітхає тяжко. Мов вогнисті птиці,
Над ним літають зорі навісні,
А він галуззям хоче відхреститься.
Тріщить багаття. Полум’ям їдким
Заслало очі. Чи мене хтось кличе?
Не бачу. Раптом... де я? Перед ким?
Чиє це в іскрах і вогні обличчя?
І хто ж це, хто, що у собі з’єднав
Всю мужність світу? І невже ж не злочин
Таємну міць, хмільнішу від вина,
Мені війнути на уста і очі?
І чула я: мої дитячі дні
Тікають швидко, як малі ягнята.
Злітають вділ, ховаються на дні,
А я не хочу бігти й доганяти!
Немов рослина в сонячнім вікні,
Яка неждано вигнулась стрільчасто,
Я відчувала стрункість власних ніг
І гнучкість рук, що хочуть взяти щастя.
Незнана радість і незнаний сум,
Не розплеснувшись, — колихнули повінь.
Не буря ще — її далекий шум,
Ще не любов — передчуття любові.
Там, за лісами, неспокійно спить,
В боях ранений, мій трагічний Київ,
Та біля мене не лише блакить —
Сліпуче сяйво розхиляє вії.
Здавалось все: і ліс, і я сама,
І це багаття в заграву злилося.
Ти мала димний і сосновий смак,
Моя п’ятнадцята прекрасна осінь!
Перейти на страницу: