Не гальмуй!
- Автор: Птіцин Анатолій, Ільєнко Ігор
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 966-2938-19-2
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Не гальмуй!». Краткое содержание книги:
Звісно, чарівних дорожніх істот — дорожніх гномів, шляховичків, дівчаток-вей на роликах, восьминіжок, роуді та бігоней. А ще на дорозі можна впіймати таємницю, тільки треба спритно вхопити її за хвіст — і купа надзвичайних пригод гарантована.
Наш старий знайомий дорожній гном Гролик (ти зустрічався з ним у книжці «Гноми на дорогах») ніколи ґав не ловив, тому пригоди завжди чекали на нього там, де він очікував їх побачити. І не тільки Гролика, а й усіх його друзів.
Хочеш дізнатися, що чекає Гролика та компанію? Тоді не гальмуй — перегортай сторінку!
Галас здійнявся неймовірний. Найголосніше кричали близнюки доо.
Гролик вимкнув звук і вирвав грамотку з рук чоловічка-нігтика і взявся до неї сам.
Божена була простою, симпатичною, привабливою дорожньою гномочкою і завжди розмовляла простою мовою. А грамотка, отримана Гроликом, була написана непростою мовою.
Гном Гролик перевернув грамотку від Божени й нічого не втямив, повернув ще раз — такий само результат. Ото біда!
Гролик дивився на нерівний текст, чорнильні плями, на схиблені рядки, на мазки Божениних губів у листі й мало не плакав. Ото б тішився, ото б радів злющий шершень Бу, побачивши його зараз!
Лист переходив від простеців до роуді, від манівців до дорожньої восьминіжки.
Зненацька Ілька, хлопчика-мізинчика, осяяла думка:
— Я! — закричав хлопчик-мізинчик. — Я знаю, що робити! — він таки встиг крикнути першим.
Вагон струснуло.
— Я! — зарепетував простець Тишко. — Я знаю…
— Я знаю, — обізвався доо. Він уже розмовляв українською.
— Я теж знаю, — весело загукав Ґансі. — Я знаю, хто зможе прочитати листа!
Усі мовчки повитріщалися на хлопчика-мізинчика. Решта чекали, що він скаже, позаяк саме йому першому спала блискуча думка, а закон першості, як і закони дорожньої магії, дорожня братія поважала.
Ілько набрав повні груди повітря та як гаркне:
— Чумачки! Ось хто може прочитати нам грамотку від Божени!
— Чумачки, еге ж! — підхопили путівці з манівцями.
— Певно, що чумачки! — підтримали роуді та банники. А ще восьминіжка Сежелен.
Отож, хто, крім чумачків? Чумачки були наймудрішим дорожнім народцем — це всім відомо.
— Чумачки зарадять, — мовив старший доо і поплескав гнома Гролика по руці.
Навіть у Китаї знали, хто такі українські гноми-чумачки і що вони — наймудріший дорожній народ у світі.
— А де вони? — ляпнув чоловічок-нігтик і заозирався. — Чому вони не з нами? Таке гальмо…
Всі знизали плечима й відвели очі.
— А де ми їх знайдемо? Де шукати чумачків? — підхопили банники.
Щоб не повторювати, знайте, що всі іноземні гноми про це питали.
А місцеві дорожні гноми — манівці, путівці, простеці, дорожній гном Гролик — усі знали, що чумачки мешкали за Границею. Недалеко від Києва. Мешкали у власному маєточку під назвою Бодайка. Чумачки хоча й були щирими дорожніми гномами, але мали власну думку про те, як і на чому слід пересуватися дорогами. Якщо сучасні дорожні гноми могли подорожувати будь-чим: хоч велосипедом, хоч скейтом, хоч танком, то чумачки воліли мандрувати дорогами тільки на воликах. Волики, на яких чумачки колись мандрували світом, перестали топтати українські шляхи, то й чумачки покинули свої мандри та осіли в невеликих маєточках на кшталт Бодайки. На власних невеличких хуторах неподалік доріг.
— Зрозумів? — спитав путівець Шаня чоловічка-нігтика.
Той ніготь гризти узявся. І спідлоба глянув.
— Сам знаю, — буркнув він. Може, й справді знав, та забув.
Еге ж, чумачки перестали виходити на дорогу, але мудрість та доброту не розгубили. Їхню мудрість визнавали всі.
— Б’ємося об заклад, — заголосила Сежелен, — я перша добіжу до Браниці, до чумачків.
— Що? — закричали гноми доо.
— Що?! — підтримали їх шляховички.
— Що?! — вступили до загального хору банники.
На даху створилася гномоверть, у котрій змішалися місцеві й приїжджі. Усі враз перестали цікавитися гномом Гроликом, ніби не він був головною особою події, що відбувалася. Усі враз перестали цікавитися гномом Гроликом і зацікавилися машинами, які прямували в напрямку Бранниці. Атож, гноми легко вловлювали напрям, і їм було байдуже, чим саме їхати — аби у потрібний бік.
Першими щезли манівці. Банники, а за ними інші осідлали попутки. Дорожнього гнома Гролика підхопили під руки чоловічок-нігтик на прізвисько Пень і роуді Леф. Підхопили й стрибнули на новенький «Рено». Страх як їм кортіло щонайшвидше добратися до чумачків, дізнатися, що написано в грамотці.
Гролик дригав ногами. Йому було лоскітно.
За ними спланирувала допитлива восьминіжка. Вона воліла триматися ближче до Гролика.
Шляховичок Добринька без упину теревенив і все далі від’їжджав поїздом від гнома Гролика. Так і умчав би, якби не Чарівна Ши. Як і всяка кралечка, вона трішечки була відьмою і трішечки вміла літати, якщо було конче потрібно. Вона вхопила Добриньку й шугонула вслід за восьминіжкою на «Рено».