Гаррі Поттер і келих вогню

— Заждіт, — сказав Геґрід, зазираючи в ящик. — Ще їден ніфлер зоставси... Кого бракує? Де Герміона?

— Вона мусила піти до лікарні, — сказав Рон.

— Потім пояснимо, — пробурмотів Гаррі — Пенсі Паркінсон уважно прислухалася.

Вони так ще не веселилися на жодному уроці догляду за магічними істотами. Ніфлери пірнали в землю й вистрибували з землі, наче з-під води. Коли-не-коли якась із тваринок підбігала до свого учня й кидала йому в долоні золоту монетку. Ронів ніфлер діяв особливо проворно, дуже швидко наповнивши його пригорщі золотом.

— Геґріде, а можна його купити собі як домашню тваринку? — захоплено поцікавився Рон, коли ніфлер знову пірнув, обсипавши його мантію землею.

— Роне, твоя мамця не дуже би си втішила, — усміхнувся Геґрід. — Ці ніфлери нищать будинки. Мені си здає, шо вони зібрали вже майже всі монетки, — додав він, обходячи грядку. — Я запорпав тілько сто. О, Герміона!

З перебинтованими руками й нещасним виразом обличчя Герміона прошкувала до них галявиною. Пенсі Паркінсон пильно до неї придивлялася.

— Ану перевірмо, як вам то вдалося! — сказав Геґрід. — Полічіть свої монетки! Ґойле, то не є мудро їх красти, — додав він і його чорні очі звузилися. — Се золото леприконів. Воно зникає по кількох годинах.

Ґойл, набурмосившись, спорожнив кишені. Виявилося, що найуспішнішим шукачем був Ронів ніфлер, тож Геґрід нагородив Рона величезною плиткою "чоколяди" з "Медових руць". Пролунав дзвінок, закликаючи всіх на обід. Увесь клас, окрім Гаррі, Рона й Герміони, подався до замку. Друзі ж залишилися, щоб допомогти Геґрідові повкладати ніфлерів у ящики. Гаррі помітив, що мадам Максім спостерігає за ними з вікна карети.

— Герміоно, що си стало з твоїми руками? — стурбовано спитав Геґрід.

Герміона розповіла про злі листи, які отримала сьогодні вранці, і про конверт, наповнений гноєм бубо-трубів.

— А-а-а, не журиси, — заспокоїв її Геґрід. — Я так само діставав такі письма, коли Ріта Скітер написала про мою мамцю. "Ви справжній монстр і вас треба знищити"; "Ваша мати вбивала невинних людей, і якби ви мали хоч краплю гідності, то давно б уже кинулися в озеро".

— Не може бути! — вражено вигукнула Герміона.

— Ага, — сказав Геґрід, відсуваючи ящики з ніфлерами до стіни. — То пишут тілько вар'яти, Герміоно. Не розкривай більше тотих листів, коли будуть приходити. Кидай відразу до вогню.

— Ти пропустила дуже цікавий урок, — сказав Гаррі Герміоні, коли вони поверталися до замку. — Ніфлери такі милі, правда, Роне?

Однак Рон мовчав і насуплено дивився на Геґрідів шоколад. Здавалося, щось вивело його з рівноваги.

— Що таке? — запитав Гаррі. — Не смачно?

— Не в тому річ, — буркнув Рон. — Чого ти не сказав мені про золото?

— Про яке золото? — не зрозумів Гаррі.

— Золото, яке я тобі дав на Кубку світу з квідичу, — мовив Рон. — Золото леприконів, яким я тобі заплатив за всеноклі. У ложі для шановних гостей. Чому ти не сказав, що воно зникло?

Гаррі довелося якусь мить помізкувати, перш ніж він зрозумів, про що йдеться.

— А!.. — нарешті згадав він. — Не знаю... Я не помітив, що воно зникло. Я переживав, що зникла моя чарівна паличка.

Вони піднялися сходами до вестибюлю, а звідти подалися до Великої зали на обід.

— Це, мабуть, класно, — раптом сказав Рон, щойно вони всілися й почали накладати собі ростбіфів та пирогів з м'ясом. — Класно, коли маєш так багато грошей, що навіть не помічаєш, як зникає повна кишеня ґалеонів.

— У мене тієї ночі інше було в голові! — нетерпляче сказав Гаррі. — У нас у всіх! Чи ти забув?

— Я не знав, що золото леприконів зникає, — пробурмотів Рон. — Я думав, що я тобі заплатив. Не треба було дарувати мені на Різдво капелюх "Гармат із Чадлі".

— Забудь про це, добре? — сказав Гаррі.