Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» у разі введення надзвичайного стану в порядку, визначеному Конституцією і законами України, може порушуватися питання про заборону діяльності політичних партій, громадських організацій в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Частина 4 коментованої статті встановлює, що заборона діяльності об’єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку. Це означає, що всі інші органи державної влади за жодних умов не мають повноважень щодо заборони будь-яких об’єднань громадян. Показовим у цьому питанні є рішення Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 р. № 20, в якому розглядалась конституційність Указів Президії Верховної Ради України «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України» від 26 серпня 1991 року та «Про заборону діяльності Компартії України» від 30 серпня 1991 року. Президія Верховної Ради України, посилаючись на висновки Тимчасової комісії, за якими визнавалось, що керівництво Компартії України «своїми діями підтримало державний переворот і тим самим сприяло його здійсненню на території України», заборонила діяльність Компартії України на підставі частини другої статті 7 Конституції (Основного Закону) УРСР 1978 року, згідно з якою не допускалось створення і діяльність партій, що ставлять за мету зміну шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави, а також підрив її безпеки, розпалювання національної і релігійної ворожнечі. У рішенні Суду зазначено, що Президія Верховної Ради України, визнавши наявність антиконституційної діяльності посадових осіб Компартії України та заборонивши її, тим самим перебрала на себе функції слідчих та судових органів, що суперечить конституційному принципу здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Зазначені укази були визнані такими, що суперечать статтям 1, 6, 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 36, частині четвертій статті 37 Конституції України та є неконституційними.
В усіх демократичних країнах питання заборони об’єднань громадян належить до компетенції судових органів. Загального підходу, які саме судові органи повинні розглядати таку категорію справ, не існує. В одних державах це виключна компетенція конституційного суду, в інших — судів загальної юрисдикції. Проте Венеціанська комісія зазначила, що незалежно від того, який судовий орган має компетенцію в даному питанні, перший крок повинен полягати в тому, щоб знайти в діяльності політичної партії невідповідність конституції. Суд повинен розглянути докази, представлені проти політичної партії, і визначити, чи зробила вона суттєве правопорушення відносно конституційного ладу. Ураховуючи такий підхід, логічним є віднесення в багатьох країнах Європи цієї категорії справ до повноважень саме конституційного суду.
Частина 4 коментованої статті має бланкетний характер і не встановлює підсудності справ про заборону об’єднань громадян. Правила визначення підсудності по цих категоріях справ установлюються галузевим процесуальним законодавством, яке неодноразово змінювалося протягом останніх років та було досить непослідовним. Так, на наявність колізії звернув увагу Верховної Ради України Конституційний Суд України, зазначивши, що положення статті 24 Закону, якими підсудність категорії справ, пов’язаних з порушенням політичними партіями вимог чинного законодавства, віднесено до повноважень Верховного Суду України, з впровадженням в Україні адміністративного судочинства вступили в колізію з Кодексом адміністративного судочинства України (див. Рішення Конституційного Суду України від 12 червня 2007 р. № 2).
Ураховуючи, що внаслідок судової реформи було змінено функції Верховного Суду України, чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не передбачає повноважень суду щодо розгляду будь-яких категорій справ по першій, другій або третій інстанції, зазначена колізія повинна вирішуватися шляхом застосування Кодексу адміністративного судочинства України. До повноважень адміністративних судів належить розгляд спорів за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом, у тому числі щодо примусового розпуску (ліквідації) об’єднання громадян.
Певні особливості має територіальна підсудність подібних адміністративних справ. За загальним правилом адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача (у даному випадку — місця реєстрації об’єднання громадян). Адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.