Науково-практичний коментар Земельного кодексу України

Положення сімейного законодавства, що встановлюють режим спільної власності на майно, набуте під час шлюбу (ст. 61 Сімейного кодексу України), передбачають поширення режиму спільної сумісної власності подружжя і на земельні ділянки, приватизовані одним з подружжя (відповідно до змін, які внесені у СК України Законом від 11.01.2011). Разом із цим, вирішення розглядуваного питання до внесення змін до ст. 61 СК України було не настільки однозначним. Зі спеціальних положень земельного законодавства (ст. ст. 116, 121 та ін. ЗКУ) однозначно випливав (як і сьогодні вбачається) особистий характер права на приватизацію, і сімейне законодавство не містило положень, які дозволити б вважати, що законодавець мав на меті відступити від цього підходу. Як судова[236], так і нотаріальна практика здебільшого виходило із того, що набуте в порядку приватизації майно вважалося роздільною власністю кожного із подружжя. Виходячи з принципу дії норм в часі можна стверджувати, що приватизовані в шлюбі до 08.02.2011 земельні ділянки можуть розглядатись і як такі, що набуті в приватну власність того з подружжя, який скористався правом на приватизацію.

До пункту "б". Слід звернути увагу, що положення п. "б" ч. 2 ст. 89 ЗКУ фактично не застосовуються, оскільки землі фермерських господарств набуваються конкретними громадянами у їх одноосібну власність (це передбачено спеціальними положеннями ст. 118 ЗКУ, ст. 7 ЗУ "Про фермерське господарство"), навіть у випадку, коли йдеться про членів подружжя (див. коментар до п. "а" вище).

До пункту "в". Положення даного пункту має дуже обмежену сферу застосування, оскільки у більшості випадків договірного набуття прав на земельну ділянку та при спадкуванні чітко визначається частка власників будинку у праві власності на земельну ділянку. Фактично, п. "в" ч. 2 коментованої статті "псує життя" лише співвласниками житлового будинку, що приватизують відповідну земельну ділянку. У правозастосовчій практиці, зокрема, у м. Києві, при приватизації земельні ділянки надаються таким особам у спільну сумісну власність. Практичної доцільності у цьому немає, між тим, це значно утруднює розпорядження часткою у спільній власності - без її визначення таке розпорядження просто неможливе.

Щодо застосування коментованої норми у відносинах з використання ділянки багатоквартирного житлового будинку див. ст. 42 ЗКУ та коментар до неї.

Дуже хотілося б витлумачити цю норму звужено, проте, на жаль, підстави для цього знайти досить важко.

Із приватизацією земельної ділянки у даному випадку також пов'язана проблема засто­сування ст. 121 ЗКУ. Виникає питання: чи застосовується норма з урахуванням того, що земельну ділянку отримує кілька осіб? На наш погляд, формально - без такого врахування, оскільки у власність насувається одна земельна ділянка, а не кілька ділянок відповідного розміру. З іншого боку, існують підстави для розширеного тлумачення норми. Вважаємо, що з урахуванням конституційного положення (ч. 2 ст. 3) про те, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави", громадяни повинні отримати ділянку у спільну власність з урахуванням норм безоплатної приватизації кожного з них.