Сицилієць

Він чекав відповіді від Пішотти, однак той дивився на нього, і обличчя його було скам’яніліше, ніж Каммаратські гори, і таке ж біле: він дуже збліднув з лиця.

Тож дон Кроче продовжив:

— Я не можу дозволити Ґільяно вижити або втекти. Якщо залишишся вірним йому, тоді ти теж мій ворог. Знай це. Коли Ґільяно не стане, ти не виживеш на Сицилії без мого захисту.

— «Заповіт» Турі в друзів в Америці, — сказав Пішотта. — Якщо ви вб’єте його, «Заповіт» буде опублікований, і уряд впаде. Новий же уряд може змусити вас сховатися на своїй фермі у Віллабі, а то й гірше.

Дон пирхнув. Тоді розреготався й зі зневагою спитав:

— Ти читав той знаменитий «Заповіт»?

— Так, — відповів Пішотта, спантеличений такою реакцією.

— А я — ні. То й вирішив поводитися так, наче його не існує.

— Ви кажете мені зрадити Ґільяно. Чому ви думаєте, що це взагалі можливо?

Дон Кроче всміхнувся.

— Ти попередив мене про напад на мій готель. Це було по-дружньому?

— Це було заради Ґільяно, а не для вас, — сказав Пішотта. — Турі втратив розсудливість. Він планує вбити вас. Коли вас не стане, я знатиму, що в жодного з нас більше немає надії. «Друзі друзів» не заспокояться, поки ми не загинемо, із «Заповітом» чи без «Заповіту». Він давно вже міг утекти з країни, але не поспішає, сподівається помститися й забрати ваше життя. Я прийшов сюди домовитися з вами. Ґільяно зникне з країни за кілька днів, закінчить свою до вас вендету. Відпустіть його.

Дон Кроче відірвався від своєї тарілки, відпив вина.

— Ти поводишся, як дитина, — мовив він. — Це кінець історії. Ґільяно надто небезпечно лишати живим. Але я не можу його вбити. Я мушу жити на Сицилії, я не можу вбити її найбільшого героя й далі робити те, що роблю. Забагато людей люблять Ґільяно, забагато його послідовників шукатимуть помсти за його смерть. Справу мають зробити карабінери, так це буде влаштоване. І ти єдиний можеш завести Ґільяно в таку пастку.

Дон Кроче трохи помовчав і неквапно сказав:

— Прийшов кінець твого світу. Ти можеш лишитися з ним у його руйнації або відійти й жити в іншому.

— Мене може захищати хоч сам Христос, — відповів Пішотта. — Але якщо стане відомо, що я зрадив Ґільяно, довго я не проживу.

— Ти просто маєш мені сказати, де ви з ним зустрінетеся, — сказав дон Кроче. — Ніхто більше не дізнається. Я все влаштую з полковником Лукою й інспектором Веларді, вони про все подбають.

Він знову помовчав і додав:

— Ґільяно змінився. Це вже не товариш твого дитинства, не твій найкращий друг. Він чоловік, який сам піклується про себе. І тобі теж варто.

Тож, їдучи ввечері 5 липня до Кастельветрано, Пішотта вже здався донові Кроче. Він розповів йому, де зустрічається з Ґільяно, і знав, що дон передасть це полковникові Луці та інспекторові Веларді. Він не сказав, що то буде дім Зу Пеппіно — тільки що це буде в Кастельветрано. І попередив їх, щоб були обережні, бо Ґільяно має шосте чуття щодо пасток.