Що таке антична філософія?

Другим зі згаданих пунктів було ігнорування реального повсякденного життя з його проблемами і потребами. П. Адо довгий час прожив у ситуації незнання останніх — Церква позбавляла своїх вихованців будь-яких життєвих турбот, наприклад навіть під час німецької окупації П. Адо міг продовжувати навчання в семінарії і віддаватись читанню улюблених містичних авторів. Коли ж обставини воєнного часу кинули його у вир того життя, яким в окупації жили більшість французів (у 1943—44 роках він, як і багато інших семінаристів, працював на примусових роботах), то знайомство з ним швидше знеохотило до життя у світі. Можливість відгородитись від матеріальних турбот давала змогу духовенству зосереджуватися на «внутрішньому» житті Церкви, яке фактично дорівнювало її інституційному функціонуванню, однак не знаючи власних турбот католицьке духовенство того часу діяло так, ніби їх не було і у пастви. Це позначалося і на моральному станові священиків та ченців, які вважали реальне життя з його правилами і етикою чимось другорядним, і на неготовності духовенства здійснювати справжнє пастирське піклування у середовищі людей, які жили під тягарем повсякденних проблем. Можна припустити, що якби П. Адо, який довго роздумував над вибором власного священицького служіння, реалізував свій намір вступити в один з чернечих орденів, він зустрів би там увагу як до містичного досвіду, так і до служіння людям у їхніх повсякденних потребах, проте силою обставин (мати не погоджувалася відпустити його в ченці, а церковні ієрархи оцінили його потенційні викладацькі здібності) він почав готуватись до кар’єри викладача філософії в семінарії. В 1941 році, ще до закінчення семінарії, П. Адо починає готуватись до здобуття ліценціату (вищої освіти) з філософії, а у 1944, незважаючи на те, що він був ще далекий до отримання цього ступеня, його передчасно (до досягнення належного віку), висвятили у священики і призначили викладачем філософії в семінарії Реймсу.