Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Другим зі згаданих пунктів було ігнорування реального повсякденного життя з його проблемами і потребами. П. Адо довгий час прожив у ситуації незнання останніх — Церква позбавляла своїх вихованців будь-яких життєвих турбот, наприклад навіть під час німецької окупації П. Адо міг продовжувати навчання в семінарії і віддаватись читанню улюблених містичних авторів. Коли ж обставини воєнного часу кинули його у вир того життя, яким в окупації жили більшість французів (у 1943—44 роках він, як і багато інших семінаристів, працював на примусових роботах), то знайомство з ним швидше знеохотило до життя у світі. Можливість відгородитись від матеріальних турбот давала змогу духовенству зосереджуватися на «внутрішньому» житті Церкви, яке фактично дорівнювало її інституційному функціонуванню, однак не знаючи власних турбот католицьке духовенство того часу діяло так, ніби їх не було і у пастви. Це позначалося і на моральному станові священиків та ченців, які вважали реальне життя з його правилами і етикою чимось другорядним, і на неготовності духовенства здійснювати справжнє пастирське піклування у середовищі людей, які жили під тягарем повсякденних проблем. Можна припустити, що якби П. Адо, який довго роздумував над вибором власного священицького служіння, реалізував свій намір вступити в один з чернечих орденів, він зустрів би там увагу як до містичного досвіду, так і до служіння людям у їхніх повсякденних потребах, проте силою обставин (мати не погоджувалася відпустити його в ченці, а церковні ієрархи оцінили його потенційні викладацькі здібності) він почав готуватись до кар’єри викладача філософії в семінарії. В 1941 році, ще до закінчення семінарії, П. Адо починає готуватись до здобуття ліценціату (вищої освіти) з філософії, а у 1944, незважаючи на те, що він був ще далекий до отримання цього ступеня, його передчасно (до досягнення належного віку), висвятили у священики і призначили викладачем філософії в семінарії Реймсу.
Викладацька кар’єра П. Адо в семінарії тривала недовго — у 1945 році архієпископ Реймсу посилає його у Париж для закінчення вищої освіти. Користуючись перебуванням в Парижі П. Адо слухає не лише лекції в Сорбонні та Католицькому інституті, а й публічні лекції, зокрема Анрі-Іренея Мару, Миколи Бердяєва, Альбера Камю, відвідує гурток Ґабріеля Марселя. Останній на певний час став прикладом для П. Адо, оскільки намагався поєднати християнство з екзистенціалізмом. В екзистенціалізмі П. Адо приваблювала зосередженість на бутті у світі, афективних та граничних досвідах, однак дуже швидко він розчарується в ньому з двох причин. Передусім через незбіг між заявленим та реальним зв’язком філософії й життя, бо «в екзистенціалізмі є суперечність між ідеєю філософії, ангажованої в життя, філософії, що майже невіддільна від життя, і дискурсом, в якому говорять, що філософія повинна бути ангажованою, але задовольняються тим, що це говорять»[879]. В добу тріумфу французького екзистенціалізму ця суперечність була помічена багатьма, наприклад «в дискусії, що відбувалась у Філософському товаристві з приводу доповіді Жана Валя «Суб’єктивність і трансценденція», учасники обговорювали розрізнення, яке можна провести між екзистенційним філософом (philosophe existencieï) та філософом екзистенції (philosophe de l’existence). Екзистенційний філософ самим своїм існуванням є філософом, його філософія невіддільна від його екзистенції [існування], а філософ екзистенції є тим, хто виголошує промови [продукує дискурс] про екзистенцію»[880]. З іншого боку, П. Адо не приймав ідею абсурдності життя, що її розвивали чільні французькі екзистенціалісти, зокрема Жан-Поль Сартр та Альбер Камю: вона була несумісна як з християнством, так і з філософськими поглядами «зрілого» П. Адо — на його думку, буття у світі може викликати зачарування, захоплення, навіть жах чи тривогу, але не «нудоту»[881].
879
Ibid. — P. 186—187.
880
Ibid. — P. 207—208.
881
Ibid — P. 209.