Король стрільців
- Автор: Керницький Іван
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-061-2
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Король стрільців». Краткое содержание книги:
Відтак — еміграція, табори переміщених осіб, гірка доля українського емігранта. Велика частина творчого спадку письменника торкається життя українців в еміграції.
Це видання є першим, що охоплює більшість невідомих сучасному читачеві творів Івана Керницького.
Прекрасно боронив горішні стріли і так звані «віконця» — клясично розтягаючись в повітрі, наче струна. З долішніми «шнітами» або «щурами» не йшло йому так гладко — був трохи задовгий. Все ж таки спіймав раз пекельну «бомбу» Штаєрмана з віддалі кількох метрів! Отоді саме мій неоцінений пан інструктор проскочив до історії українського футболу. Пригадую, одного літа випало нашим розіграти матч із самбірською «Короною» в перший день Зелених Свят, коли то, як відомо, весь український Львів ішов маніфестаційним походом на могили. Розуміється, патріотична преса підняла зараз крик, а проводові клюбу поставлено прямий закид національної зради. Більшість змагунів заявили, що не будуть грати. Щоб не допустити до скандалу й зацитькати розгарячкованих «кабанів», «Спортовий Звйонзек» переніс зустріч на 10-ту годину ранку. З цього факту ми з паном Максом були вельми раді, бо мали нагоду піти ранком на змагання, а пополудні — вклонитись тіням героїв.
Мій пан інструктор не приймав тоді участи в грі, зате приніс додому аж два дармові квитки. Один обіцяв великодушно відпустити мені, вперше за весь час нашого знайомства, бо так, звичайно, провадив гонорово на трибуну котрусь свою наречену.
Сповнилася, як писали ґазети, моя задушевна мрія! Перший раз за моє коротке тоді, зрештою, життя я мав сидіти собі на трибуні, як пан, а не кукати на грище крізь шпарину в паркані або висіти орлом на дереві, як досі бувало.
Все йшло ладно-складно до Зеленої Суботи, до сьомої, приблизно, години вечора. Звичайно в цій порі пан Макс вертався з тренінґу, з площі «Сокола-Батька», проковтував на підвечірок могилу кайзерок з маслом і бриндзою, видудлював дві літри маслянки, а потім поспішав на маївку. Тим разом порядок дня (чи вечора) взяв у лоб: підвечірок відбувся нормально, але маївка і дальші наслідки цього милого богослуження відпали зовсім. Попоївши, мій неоцінений пан інструктор вже не голився і не мився, тільки впав долі черевом на «недокінчену симфонію», звісив бездушно на землю руки й ноги і почав стогнати:
— Ох, як я того не люблю! Щоб ти знав, народній приятелю, як я того не люблю!
В таких випадках я не насмілювався питати — а що, а як, а чому, о, ні! Я здисципліновано мовчав, вичікуючи на додаткове пояснення.
— Ох, — стогнав далі пан Макс, — видно, наша справа стоїть цілком під псом, коли нам обом припала роля підіймати революцію на Богданівці.
Отут, звичайно, й далі не розуміючи ні крихти, я відважився спитати:
— Нам обом?.. То, ніби, і мені?
— Еге ж, народній приятелю: з нинішним днем ти переходиш у підпілля. Але, насамперед, іди до кухні, засунь двері на засувку і принеси мені мою торбу, що стоїть там, коло шафи.
Я приніс цю торбу, а пан Макс уже був схопився з канапи, засунув віконниці і запалив світло.
— Розв'яжи торбу! — скомандував.
Я витягнув із торби його запорошені футболівки, пересяклу гострим потом спортову сорочину, штанці, порожню пляшку з соди, але насподі лежав ще якийсь пакет, обмотаний в жидівську ґазету та перев’язаний шпагатом.
— А це що за пакуночок?..
— Ха-ха-ха! — зайшовся диким реготом пан Макс. — Оце тобі питання — «що за пакуночок?» А ти знаєш, брате Соловію, що за той пакуночок не то що ми обидва, але й наші діти та внуки не вилізли б з криміналу до самої смерти, якби так хатраки застукали нас на гарячому!.. Ану, розв’язуй далі!
Я почув, що мурашки лізуть мені попід тім’я, підважують волосся на голові і що кожній волосок на ній стає дуба… Холодними, майже задубілими пучками я розмотав клуночок: з-під жидівської ґазети наставилася польська, а з-під тієї польської висипались на долівку екземпляри «Сурми», листівки з портретами Басарабової і Любовича, летючки ОУН, ще якась нелеґальщина…
— Ой-ой! — тільки й вспів я прошептати.
Пан Макс стояв над розсипаною бібулою і розгублено чухав свою гирю:
— Так, так, брате Соловію. Оте «ой-ой» треба нам сьогодні порозпихати по Богданівці. Тільки ти — пст! — нікому ні пари з рота! Це конспірація! Гріб! Могила!