Місто біля моря

Серпанок з написом, згортаючись, поповз догори, і на авансцену вискочив тапер у фраку з довгими фалдами — точна копія тапера з салону Рогаль-Піонтковської. Він став, гаркавлячи, на всі лади розхвалювати танці, яких можуть навчити в танцкласі за полтиник протягом вечора «мадемуазель» і «мусью». Потім він підбіг вистрибом до піаніно, і дроб чарльстону прокотився по сцені.

Із-за куліс під цю музику почали виходити пари.

Спочатку смішок пронісся по залу, як легкий порив вітру, що передвіщає незабаром неминучу грозу, потім шум переріс у гучний сміх, і скоро весь зал зареготав так, що здавалось, шибки брязкотять у високих вікнах, які виходять на море.

Художники клубу постарались! Роблячи ескізи костюмів для «Чарльстоніади», вони разом з гримерами добилися майже фотографічної подібності виконавців, які танцювали зараз на сцені, з відомими постійними відвідувачами салону Рогаль-Піонтковської.

Вихляючи в танці, вискочила на сцену розмітчиця Марлен. Вона була в матросці з довгим коміром, з дуже низько підстриженим чубком, майже зовсім безлоба і через те похмура. Біля неї трясли ногами її подружки на таких височенних каблуках, що глядачі просто дивом дивувалися: як вони взагалі пересуватися можуть?

Губи у дівиць були розмальовані яскраво, але вже не бантиками, як вимагала мода, а цілими бантами! Майже в кожної з танцюристок червоніла під носом кривава пляма помади з куряче яйце завбільшки. А які зачіски придумав їм гример! І чубок з напуском на вищипані стрілками брови, і настовбурчені тюрбани з волосся. Були тут і підібрані догори, з потилиці, воронячими гніздами, цілі копиці волосся, і завиті щипцями пишні кучерики, як у болонок.

Одна танцюристка в черевичках на босу ногу причепила собі на зачіску чучело зелененької папуги-нерозлучника і підперезалась навскоси двома рудими лисицями, зв’язаними ззаду хвостами.

Усі кавалери «чардьстонили» у вузеньких і куцих штанцях. Було боязко, як би ці картаті і смугасті штанці не роз— лізлись по швах.

Глядачі зразу ж догадались, кого зображував актор з проділом, розчесаним посеред сивуватого і прилизаного волосся. Його одягли в кремові брюки і сірий піджачок, а обличчя покрили густим шаром пудри для загару, перемішаної з тавотом. Обличчя сивого танцюриста просто лисніло, смугляве, як в індійця, а на руці він неуважно тримав самшитовий ціпок з монограмами.

Поза всяким сумнівом, це була копія адвоката Мавродіаді. Напівгрек, напівтурок, невідомо якими вітрами прибитий до берегів Таврії, він з’являвся у визначений час на шумливому проспекті і не одну пару підметок стоптав на його асфальті. Взимку він сидів десь у своїй юридичній консультації, відкладав гроші і давав поради приватникам, як вислизнути від великих податків, відсуджував спадщину різним тіточкам-салопницям, а коли надходила весна, коли в місті з’являлися перші курортники, виповзав на проспект. Він знайомився на проспекті з молоденькими приїжджими дівчатами, ворожив їм на руці і на картах, ходив з ними на пляж і до присмерків лежав там біля самої води в червоній фесці з чорненькою китичкою. Увечері, зробивши кілька турів по проспекту, поважно йшов, постукуючи палицею, в салон, цілував руку Рогаль-Піонтковської і танцював до півночі.