Ліки від страху

Еразм співчутливо дивиться на мене, і тоненькі губи його зміяться в усмішці:

— Козу не годують медом. А ти хочеш стадо це нерозумне частувати стравою, йому непотрібною.

— Але якби ти, великий мудрець, підтримав мене словом своїм поштивим, знайшлося б іще багато розумних людей, котрі послухали б тебе.

— Е-е, ні, друже мій! Після блукань багаторічних знайшов я притулок для спокійних роздумів, роботи й непорушної тиші, і ввергнути себе в хаос і звалище нових хвилювань — ні вже, дай спокій, будь ласка. Мені так мало часу лишилось: я ж на мрію про майбутнє загробне блаженство дивлюсь як на останнє і велике з безумств людини.

— Але ти такий славетний і знатний, Еразм, що тобі нікого й нічого боятись!

— Парацельс, я боюся не людей, але часу, який стрімко йде від нас. І. тобі я хочу нагадати історію Адама, все життя якого — застереження тим, хто не вміє цінувати свого часу: в годину першу було створено прах, у другу годину — образ, у третю — голем, у четверту — зв'язано його члени, у п'яту — розкрилися його отвори, у шосту — дано йому душу, в сьому — він звівся на ноги, у восьму — бог дав йому Єву, в дев'яту — його було введено в рай, в десяту — він одержав заповідь, в одинадцяту— він согрішив, а в дванадцяту — був вигнаний і пішов. Моя дванадцята година гряде, і мені немає змоги переконувати дурнів у твоїй слушності…

Він знову закриває очі і замовкає — чи то справді заснув, чи прикинувся.

Я довго дивлюся на Всевідаючого і думаю про те, що в жилах його повільно, нерівними поштовхами струмує слизиста, прохолодна кров мудрого раба…