Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
— Пийте, пийте, — ласкаво призапрошувала дама— референт. — Цей трунок — наш винахід. Перед телепортацією ми пропонуємо кожному клієнтові осушити по кубку.
— За щасливу подорож?
— І так можна вважати. Але головно — для позбавлення його можливостей нападу на нього хвилювання, тривог та неспокою, що зветься страхом.
Я залпом спорожнив ще один кубок на довгій тонкій ніжці. Напій хоч і виявився клятющим, але за мить мені стало на диво легко, весело і майже безстрашно.
І я утерши за народною традицією губи рукавом, невідь чому підморгнув… Так, так, пані референтці.
— Точнісінько як і ті індивідууми, яких ми телепортуємо бозна куди в Далекий Космос, — пояснила мені дама. — Після того як вони вип’ють наш фірмовий напій-трунок. — Зітхнула. — Жаль, що вони через мить зникають з нашого відділу.
— Гм… Я, сподіваюсь, не зникну?
— Ви починаєте робити деякі… е-е… успіхи.
— В чому ж?
— Поки що у справі розуміння суті телепортації, — чомусь з жалем відповіла дама. — Так, того, кого ви розшукуєте, у нас було розкладено на елементарні частинки і він зник. Розкладений… А взагалі, — стрибнула вона з теми на тему, — ви — симпатичний молодик… А я така самотня в цім відділі телепортацій. Адже хто не приходить до нас, той миттєво й зникає — не встигнеш з ним і зазнайомитись. Спробуй за таких умов вийти заміж… Але — до діла. Ваш Хома Мак-Макогін після того, як ми його розіклали, зник. І нічого не вдієш, такі закони квантової фізики: не руйнуючи тут, не можна таке саме отримати там, куди посилають. Отже й виходить: при телепортації ви будете зруйновані, але там — не лякайтеся, — відтворені. Точнісінько таким, яким ви й були тут, на Землі.
Знову все тим же рукавом — яка живуча народна традиція! — я витер з власного лоба холодний піт.
— Виходить, квантова телепортація, це своєрідне са… самогубство? Адже в іншій галактиці вже буду не я, а моя копія?
Дама зітхнула (зітхання її було суворо-офіційним).
— Абсолютно правильно.
— Хоч точна, але все ж копія?
— Абсолютно…
— А там, у якомусь декорі мене зберуть по надісланих даних? Але зберуть вже з інших, не моїх, а їхніх частинок? Бодай і тотожних…
— Абсолютно…
— Та що ви зарядили, шановна пані: абсолютно… абсолютно! Ваша телепортація — це смерть тут і нове народження там?
— Лише відтворення. Адже там буде отримано посланий нами опис квантово-атомного складу вихідного об’єкта. Тобто вас, вашої фізичної особи і психічної сутності вашого тіла і вашої душі та емоцій.
Я так напружено думав, що, здавалося, чути було як під моєю черепною коробкою ворушаться відповідні звивини.
— Та це ж виходить… Виходить щось схоже на факс? Телепортація — майже факсовий апарат?
— Майже, але… Але не факсовий. Точніше, майже не факсовий, тільки працює він з тривимірними об’єктами. У нас копія виходить точною, а не блідою і приблизною, як папір, що виповзає з факса. Але різниця все ж є. Коли ви передаєте факс, початковий документ залишається цілим і неушкодженим. А при телепортації оригінал невідворотно руйнується.
— Але ж це… це жива людина!
— Ах, це всього лише емоції. А що таке емоції, дозвольте вас запитати? Застарілі, вельми нині застарілі в наш раціональний і прагматичний вік почуття. Якесь там патріархальне ставлення до дійсності, до особистого і навколишнього життя…
— Душевне переконання, — підхопив я.
— Ось, ось, застарілі взагалі, почуття і наївні у наш діловий час. Для телепортації ви всього лише об’єкт, все інше — згадувані тут емоції. Та й потім… Згадайте, факси, як відомо, часто не проходять.
— Застряють на половині аркуша, — заторохтів я, — рядки іноді злипаються, не читаються, «пливуть»…
— А це нервує…
— Але ж оригінал залишається чистим і цілим, а тут… руйнація.
— Що вдієш, це найновіше досягнення нашої науки.
— І ви… зруйнували Хому Мак-Макогіна при телепортації? Завдяки, як ви кажете, найновішим досягненням науки?
— Інакше б ми не могли його за мить телепортувати туди, куди він квапився — на нараду в галактику Андромеди.
— Тобто тут, на Землі, його вже немає? Завдяки найновішим досягненням науки?
— Ви абсолютно логічно і стовідсотково вірно мислите.
— Де ваш робот? — я безпомічно оглянувся. — Хай принесе мені ще вашого клятющого трунку… То де ж він?
— Хто?
— Та Хома Мак-Макогін, про зникнення якого мені треба писати? Сподіваюсь, ви теж мислите стовідсотково достовірно?
— Він там куди ми його й телепортували — скільки вам про це товкмачити? За ним же вказаною адресою — в Туманності Андромеди. За два мільйони світлових років від Землі.