Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Суб’єкт Маслина саме обтирав полою сірячини свого довгого й горбатого носа. До нього підійшла грудаста молодиця. Стала торгувати маслинами. Суб’єкт Маслина був молодий і червонопикий. Херувим П’ятий усе розрахував, усе врахував. У ту мить, коли повні груди молодиці, що випиналися з декольтованої сукні на волю, засліпили Маслині обидва ока, Херувим П’ятий вихопив револьвера:
— Р-руки вгору! Ви арештовані!
Суб’єкт Маслина не встиг відірвати свого погляду від грудей молодиці, як та вихопила мініатюрний браунінг і тицьнула йому прямо під ніс.
Ніхто на всій вавілонській торговиці не підозрював, що скромна перекупка дріжджів Нюра — позаштатний агент Чистилища.
3. Маслина розколюється
У кабінеті спецдопиту, де стіни мають вуха, а меблі — очі, де ніяк не втямиш, де двері, а де шафа, за масивним столом сидів Хам. У куточку, на стільці, прибитому до підлоги, — Маслина.
Хам стукнув кулаком по столу:
— Ну, розтуди бога твого й матінку його! Ти будеш говорити?!
Маслина знітився:
— Що? Я вже все сказав. Я звичайний торговець маслинами.
— Ні! Ти скажи, чого в голові твоїй баранячій думки такі блукають?
— Які?
— Ну, не такі, як у мене, не такі, як в інших, а свої?..
Маслина переконливо:
— Бо в мене ж голова своя власна. Тому й думки в ній свої…
Хам вибухнув гнівом. Знову вдарив кулачиськом по столу:
— Мовчати! Богохульнику… А чи знаєш, що ти єдиний ідіот, єдина істота в нас інакомисляща? Чи знаєш ти, що в нас усі мислять так, як богу Ягве угодно?! І душі всі клоняться до нього?
— Не знаю, — промимрив Маслина. — Я й бога такого не знаю. Душа моя поклоняється богу Ваалу…
— Що-о-о? Ва-а-лу? Та як ти смієш, гнидо патлата, богохулити?! Та я з тебе душу витрясу! — Хам підійшов до Маслини, вхопив його за патли й почав трясти, ніби справді намагався витрясти душу. Потім наблизився до стіни. Тицьнув на виписку з небесної конституції «Ісходу»: — Читай, вилупку! Отой перший пункт читай! Це для кого написано? «Да не буде у тебе інших богів перед лицем моїм…»
Маслина почав затинатись:
— Але ж у мене й нема інших, крім Ваала.
— Ва-а-ла?! — зневажливо обірвав Хам. — А чому душа твоя поклоняється якомусь Ваалу, а не богу Ягве?
— Бо дід мій поклонявся Ваалу, батько поклонявся Ваалу, і я йому поклоняюсь… Це наші традиції…
— Ах, традиції! — передражнив Хам, — і ти їм поклоняєшся. А прочитай оцей пункт знову: «Не роби собі кумира на землі, не поклоняйся йому, бо я, Бог-ревнитель, караю дітей за вину батьків. До четвертого коліна включно». Вкумекав?! Тепер я твою душу таки вимотаю й запроторю в пекельну геєну огненну.
Маслина затремтів увесь. Лице його вкрив густий піт. Очі посоловіли.
— Вмикайте оту машинерію, — кивнув на магнітофон. — Я розповім усю правду.
Хам засіяв од радості.
— Ця не працює. Тут ввімкнуті й без того. Паняй!
— Я справді торговець маслинами. Спекулянт себто. Купую їх в одному місті, а перепродую в іншому. І до вас я приїхав з контрабандою.
— Як це так «до вас?» — здивувався Хам. — А ти чий?
— Ну, я… з Содома, з Гоморри… Чули такі міста? В джунглях вони, за Жовтим морем. Там у нас усі поклоняються Ваалу…
— Стривай, стривай! — обірвав його Хам. — З Содома, з Гоморри, кажеш? Це з тих міст, які відмовилися визнати господа Ягве всемогучим і єдиним владикою своїм? Ясно… Так ти ханаанець… — Хам натиснув на кнопку під столом. З-під землі виросли два гевали-херувими.
— У спецкамеру! До особливого розпорядження! — кинув Хам і зняв телефонну трубку.
4. Задум Ноя
Ной нервово ходив по кабінету. Нервово гриз нігтя великого пальця. Нервово думав: «Сучий син цей Маслина. Категорично відмовився нам служити».
Блимнула лампочка. Клацнула кнопка.
— Я Херувим Тринадцятий. Перебуваю в духовній семінарії. Добився небувалих успіхів: семінаристи стежать один за одним, один одного бояться, як чорт ладана, один одному не довіряють… Пильність і безпеку поставлено на небувалий рівень. Ніхто не скликає ніяких зборів, крім офіційних, не проводить вечорів, які не присвячені богові Ягве. Навіть про футбол дискутують найбільше в компанії трьох…
— Молодець! — сухо кинув Ной і натиснув на кнопку.
Дзенькнув телефон. Ной зняв трубку.
— Куди відправити тих сорок вісім душ, що приречені бути в Пеклі? — питав пискливий тенорок.
— Я, здається, говорив про це сто разів: усі душі, засуджені на вічну геєну огненну, відправляти спочатку в холодильник. Хай відчують різницю температур, коли не відчували різниці між гріхопадінням і праведністю.