Ведмеже місто
- Автор: Бакман Фредрик
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7820-08-5
- Переводчик: Софія Волковецька
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ведмеже місто». Краткое содержание книги:
Коли Захаріас виходить із ванної, його найкращий друг уже пішов. Із відданості.
Бах. Бах.
Анн-Катрін саме стоїть у вікні будинку біля автомайстерні, коли вони з’являються з-за дерев. Першим іде Лют, за ним вісім чи дев’ять хлопців. Хтось із команди юніорів — цих вона впізнає, — є кілька ще кремезніших — їхні старші брати. Усі в худі й темних шарфах. Це не команда, не банда — це натовп, готовий до лінчування.
Бубу виходить їм назустріч. Анн-Катрін бачить крізь вікно, як її син стоїть, схиливши голову, а Лют кладе руку йому на плече, пояснює стратегію, дає накази. Ціле життя Бубу хотів одного — належати до групи. Мама бачить, як її син намагається щось пояснити Люту, але той втрачає самовладання. Він кричить і штовхає Бубу, приставляє вказівного пальця тому до лоба, і навіть з вікна мама може прочитати по його губах слово «зрадник». Молоді чоловіки натягують на голови каптури, закриваються шарфами і зникають між деревами. Син Анн-Катрін залишається стояти, а тоді передумує.
Кабан схилився над двигуном, коли Бубу заходить у гараж. Тато трохи випростує спину, вони скоса глипають один на одного, але не зустрічаються поглядами. Тато мовчки повертається до копирсання у двигуні. Бубу бере своє худі й шарф.
Бах.
Філіп вечеряє з батьками. Вони небагато розмовляють. Філіп — найкращий захисник у команді, одного дня він досягне великих успіхів. У дитинстві, коли він безнадійно відставав від своїх ровесників за фізичними параметрами, всі сподівалися, що цей хлопець перестане грати, але він не перестав — не перестав боротися. Коли він був найслабшим у команді, то навчився компенсувати це, читаючи гру, завжди з’являвся в потрібному місці в потрібний час. Зараз він один із найсильніших гравців. І один із найвідданіших. Він був би страшною силою в групі хлопців у каптурах і шарфах.
Ресторан у Геді не з найкращих, але мама наполягла, щоб вони поїхали туди саме сьогодні, відразу після зустрічі в клубі й усією сім’єю. Вони сидять у ресторані аж до закриття. Тож коли хлопці, яким Філіп ніколи не зміг би відмовити, дзвонять у двері їхнього будинка, Філіп опиняється, ніби під час гри, в потрібному місці в потрібний час. Не вдома.
Бах.
Амат тремтить через вітер, але навмисно стоїть під ліхтарем. Хоче, щоб вони помітили його здалеку, щоб більше ніхто не втрутився. Чому він на це зважився — відповіді так і не знатиме. Можливо, тобі врешті-решт набридає страх, коли занадто довго боїшся.
Він не знає, скільки їх наближається між будинками, але в їхніх постатях безпомилково відчувається жорстокість, і Амат розуміє, що навіть не встигне зробити перший удар, як вони разом накинуться на нього. Серце вискакує з грудей. Він не знає, чого вони хочуть — налякати його, провчити, щоб знав на майбутнє, чи справді зробити так, щоб він ніколи вже не зміг грати в хокей. Один із них тримає щось у руці — напевно, битку. Вони минають найближчий до Амата ліхтар, і ще в чиїйсь руці зблискує металева труба. Від першого удару Амат захищається передпліччям, але за мить отримує другий по потилиці, біль ніби струмом прошиває йому хребет, а далі його б’ють залізною трубою по стегну. Він продирається і прогризається крізь тіла, але це не бійка, а розправа. Уже закривавлений, він падає на сніг.
Бах.
Бубу не особливо обдарований, але битися він уміє. А така річ цінується, якщо ти молодий і маєш відповідне товариство. Бубу не просто сильний і неймовірно терплячий до ударів, у нього ще й вражаюча швидкість реакції — враховуючи, який він тугодум. Щоправда, він не дуже в добрій формі — заважкий для бігу на довгі дистанції, — тому намагається встигати за іншими замаскованими постатями і не витратити всієї енергії. Бубу знає, що в нього буде кілька секунд, щоб показати їм, який він насправді. Наскільки відданий, сміливий і безкорисливий.
Побачивши Амата, вони сповільнюють крок. П’ятнадцятирічний хлопець стоїть і чекає на них.
— А в нього таки є яйця. Не втікає і не ховається, — бурмоче Лют.
Від першого удару Амат захищається передпліччям, а далі вже не встигає щось побачити. Бубу має кілька секунд, щоб продертися крізь усіх уперед і щосили врізати Люту в обличчя, аж з нього злітає шарф, а його велетенське тіло відлітає до стіни. Іншому хлопцю, з яким вони грали у хокей відтоді, як ледве навчилися їздити на ковзанах, Бубу зацідив ліктем по носі, його заливає кров.