Тарзан та його звірі. Тарзанів син

— То призначте інший день для прощання, — сказав Гансон, — але пошліть мене замість себе, і я в кожному випадку її заберу. Вона прийде, і коли все буде позаду, то вона не пошкодує, — особливо післятого, як поживе з вами місяців зо два, доки ми дістанемося до моря.

Бейнс мав був гнівно заперечити, обуритися, але стримався, бо, по суті, він і сам намірявся втнути щось подібне. Просто в устах невихованого купця це звучало доволі брутально, але молодий англієць усвідомив, що без Гансонової допомоги, без його знання африканських умов шанси на перемогу мізерні, а з таким спільником він напевне виграє. Тому він просто кивнув головою на знак згоди.

Решту шляху на північ до Гансонового табору вони проїхали мовчки, кожен думаючи про своє. Кожен думав про іншого вельми несхвально. Коли вони поїхали лісом, звук їхньої безпечної мандрівки долинув до вух ще одного подорожнього в джунглях.

Убивця вирішив прийти на те місце, де біла дівчина так спритно вихопилася на верховіття, — щось у його спогадах було таке, що неухильно вабило до неї. Він хотів бачити її при світлі дня, бачити риси обличчя, колір очей і кіс. Йому здавалися, що вона повинна бути схожа на його втрачену Меріем, хоч водночас він розумів, що це неможливо. В ту мить, коли вона майнула перед ним у місячному світлі, стрибнувши зі спини коня на дерево, йому здалося, що вона така сама на зріст, як Меріем, хіба що жіночніша станом.

Гострий Кораків слух розпізнав вершників тоді, як він неквапом посувався в напрямку галявини. Тихо перебираючись з гілки на гілку, він врешті помітив їх. Молодший був той-таки, що обіймав дівчину в світлі місяця перед нападом Нуми. Старшого Корак не знав, але щось у його постаті було невловно знайоме.

Мавполюд вирішив, що коли він ітиме назирці за англійцем, то неодмінно знайде дівчину, й пішов за ними до Гансонового табору.

Там пан Морісон написав коротку записку, Гансон передав її одному з слуг, і той відразу помчав з нею на

Вдень Корак не відходив від табору, пильнуючи англійця. Він сподівався, що двоє вершників приїдуть саме до дівчини, й був розчарований, що її тут нема.

Бейнс нервово ходив туди-сюди, замість спочивати перед майбутньою дорогою. Гансон лежав у гамаку й курив. Розмовляли дуже мало. Корак лежав на товстій гілляці над ними, ховаючись у густому листі. Було вже по обіді. Корак відчував спрагу й голод. Він зрозумів, що ніхто з них не вийде з табору до самого ранку, тому вирушив на південь, бо подумав, що в цьому напрямку дівчину ймовірніше зустріти.

Меріем гуляла в саду поблизу бунгало під яскравим місячним промінням. Вона була глибоко ображена несправедливим ставленням Бвани до пана Морісона Бейнса. Ні Бвана, ні Моя Люба нічого їй не пояснили, бо шкодували її й приховували від неї справжній сенс пропозиції, зробленої Бейнсом.

Меріем любила їх обох і була вдячна їм за все, що вони для неї зробили, але в глибині її маленького серця й далі жила первісна любов до волі, виплекана роками незалежного життя в джунглях, яка стала істотною часткою її єства. Тепер, уперше за весь час, Меріем почулася бранкою в. домі Бвани й Моєї Любої.