Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9501-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Другий том «Від першого до другого ‘‘Мінська’’» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» висвітлює події з вересня 2014 року до 20 лютого 2015 року.
Про це повідомляють прес-центр АТО та прес-служба Міністерства оборони.
17 лютого 2015 року
Впродовж ночі з 16 на 17 лютого в зоні проведення АТО спостерігалось незначне зменшення кількості обстрілів позицій українських військ.
Водночас бойовики зосередилися на Дебальцівському напрямку, повідомляє прес-центр АТО.
Загалом протягом ночі противник 15 разів вів вогонь по українських позиціях.
• Штаб АТО заявляє, що українські військові контролюють трасу «Артемівськ — Дебальцеве» і селище Логвинове Донецької області.
Про це заявив речник штабу АТО Анатолій Стельмах, повідомляють «Українські новини».
• За минулу добу в зоні проведення АТО загинули 5 військовослужбовців, ще 9 отримали поранення.
Про це повідомив речник АТО, полковник Андрій Лисенко.
• Бойовики штурмують Дебальцеве, під їхнім контролем уже частина міста, місто фактично перебуває в оточенні.
Про це повідомив в.о. начальника прес-служби Генштабу Владислав Селезньов.
• Бойовики у вівторок захопили частину міста Дебальцеве.
Про це повідомив речник АТО Андрій Лисенко.
За його словами, 17 лютого ситуація в районі Дебальцевого є надзвичайно складною і змінюється практично щогодини.
«Терористи не дотримуються режиму припинення вогню, цілодобово обстрілюють місто та околиці, здійснюють диверсійно-терористичні акти, штурмують позиції сил АТО, обстрілюють місто та прилеглі села», — сказав Лисенко, зазначивши, що терористи намагаються за будь-яку ціну захопити Дебальцеве.
18 лютого 2015 року
• Ірина Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»
[Дебальцеве]
ВЛАДИСЛАВ ЖИВКОВИЧ («ХОТАБИЧ») (30.07.1975 — 18.02.2015), 25-ий батальйон «Київська Русь»
Напередодні загибелі, 17 лютого, «Хотабич» зателефонував дружині й попри поганий зв’язок дуже хотів поговорити, і ця кількахвилинна розмова таки відбулася: перепитували одне одного, повторювали, передзвонювали, коли зв’язок й геть лягав, але говорили.
А наступного дня Наталя захотіла сама задзвонити чоловікові, але його мобільний ніхто не взяв: Наталя цілий день слухала довгі гудки в слухавці, але голосу чоловіка так і не почула. Тоді вони почали пошуки з дітьми й обдзвонювали всіх волонтерів, активістів, побратимів і просто хлопців із «Київської Русі». Але ніхто не знав, де «Хотабич».
А ввечері жінці подзвонили й сказали: загинув. Наталя відкрила соцмережі й прочитала повідомлення: «Владислав Живкович. Київська Русь. Загинув як герой при виході з Дебальцевого».
— Не пригадаю, хто саме це написав, мабуть, штаб АТО, а може, батальйон чи навіть хтось із волонтерів. Добре, що я це не прочитала спершу там, а мене повідо-мили до цього. У цей день смерті... я вела урок у школі, мені стало так погано, що я відпустила із заняття дітей і мусила вийти на вулицю і випити води. Я навіть сама собі не могла пояснити, у чому справа й що зі мною. Було так зле: голова крутилася, ноги підкошувалися, і якось аж холодно стало... Ну а вже згодом, співста-вивши дні й години, почувши всі спогади хлопців,я з’ясувала, що приблизно тоді, в обідню пору 18 люто-го, Влад загинув — загинув під час того адського виходуз Дебальцівського «котла». Думаю, я просто це відчула, ні, не думаю, я певна в цьому. Мені було боляче, бо боляче було Владу.
ВІКТОР КОРЕНІВСЬКИЙ (13.06.1981 — 18.02.2015), 128 ОГПБр
— Не можу набрати тебе, Оленко, бо якщо почую твій голос і дітей, то, напевне, як покладу слухавку, я все тут просто кину й пішки рушу додому. Не можу без дітей, не можу без тебе, без ваших обіймів і голосів.
Писав Віктор Коренівський, тримаючи останні дні оборони Дебальцівського плацдарму, але розуміючи, що вціліють не всі.
— Ти можеш усе кинути й приїхати? — питала його Оленка, відповідаючи також смс-повідомленням.
— Я маю це закінчити. Без дітей я більше не зможу. Хочу це довести до кінця і повернутися додому вільною людиною.
— Ми сумуємо за тобою. Як ти? Яка у вас ситуація?
— Пахне небом або полоном... Усе стало в кратно разів гірше й навіть по нагальній потребі пересуваємося повзком. По дві доби не можемо вийти з тих землянок.
Це було повідомлення, з якого жінка зрозуміла: вони можуть просто не вийти з оточення, не прорватися.