Руїни бога
- Автор: Аткинсон Кейт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-68-5
- Переводчик: Ярослава Стриха
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Руїни бога». Краткое содержание книги:
— Він вас бив? — спитав Грегорі, її психолог. Грегорі все пояснював насильством у родині.
— Так, — сказала Віола, бо це звучало значно цікавіше, ніж холодна нудна правда про взаємну байдужість. З віком і плином часу починаєш розуміти, що різниця між правдою і літературою не має значення, бо врешті все розчиняється в амнезійному супі історії. Байдуже, особисте чи політичне.
Діти випурхнули з гнізда, а вона переїхала до Вітбі — хоча, строго кажучи, це не Сонні випурхнув із гнізда, а Віола. Тоді вона і стала письменницею. Навіть сама Віола мусила визнати, що має вирватися зі своєї апатії і стати з дійсністю лицем у лице — хоча, звісно, саме це й диктував Голос здорового глузду. Їй здавалося, що на писанні вона знається, хоча, звісно, насправді зналася виключно з його сподом — читанням. Вона не зразу навіть зрозуміла, що читання і писання — це геть різні речі, власне, протилежності. Виявилося, гарний почерк — це ще не запорука того, що вона зможе писати книжки. Але вона стояла на своєму — чи не вперше в житті.
У неї була добра підготовка: вона, донька-одиначка й напівсирота, рано почала читати, що виховує вуаєристську натуру. У дитинстві вона часто завмирала на порозі, щоб слухати і спостерігати. («Письменники — це насправді стерв’ятники!» — журнал «Друг читача», 2009). Вона надіслала рукопис «Ластівок на світанку» агенту, який їй відмовив, а потім ще одному і ще, доки хтось нарешті не відповів, що книжка «цікава». Та агентка казала «цікава» так, ніби це образа, та все ж продала рукопис видавцеві й уклала скромненький контракт на дві книжки. Не минуло й року, як «Ластівки на світанку» з каші у Віолиній голові перетворилися на солідний намацальний предмет у матеріальному світі. («Що далі? — спитала Берті. — “Барсуки на сніданку”? “Кролики наостанку”?»).
Батька це досягнення вразило значно менше, ніж їй хотілося б. Вона надіслала йому верстку, а в день публікації поїхала в Йорк, де він пригостив її обідом і, на її подив, замовив шампанське, щоб «відсвяткувати», проте про роман відгукувався без ентузіазму. Вона хотіла вразити і приголомшити його своїм талантом, але той просто сказав «Дуже добре», та ще й таким тоном, мовби мав на увазі протилежне. Судячи з усього, він ще й не зрозумів, що ця книжка про обдаровану й розвинену не за віком дівчину, у якої складні стосунки з батьком-одинаком, і так далі, — насправді про них. Як він міг цього не розуміти? Чому він нічого не сказав? Натомість по дорозі додому він мугикав собі під ніс: «А ця вертихвістка, жінка-романістка, пише наша пані твори препогані», хоча це було геть не смішно. «Це з репертуару “Ґілберт і Салліван”, — сказав він. — У мене їх цілий список». У всіх нас є списки, — подумала вона.
«Ластівки на світанку» великого успіху не здобули: роман був «надміру сентиментальний», «трохи затягнутий». Вона загнала себе у пастку, але вибралася з неї завдяки другому роману — «Дітям Адамовим», «дотепною трагікомедією про життя у комуні в 60-ті». Вона перенесла свій досвід у більш модне десятиліття й переказала його з точки зору чотирирічної дитини. «Але ж це моя історія, а не твоя», — образилася Берті. Роман здобув грандіозний успіх («Бозна чому», — скаржилася Берті), за ним зняли дуже англійський і майже повністю забутий фільм із Майклом Ґембоном і Ґретою Скаккі в головних ролях.
Але так почалася її карколомна кар'єра.
Спальня у «Сідар-Корт» була простора і темнувата; мабуть, колись це був кабінет. Вона подзвонила друзям, із якими збиралася зустрітися, але виявилося, що цей телефонний номер вже не обслуговується — ось як давно вони не спілкувалися. Якщо чесно (намагалася стати чеснішою), вона відчула полегшу. Їм би стільки всього довелося одна одній розповісти про останні роки. Вона лишила ті часи в далекому минулому, а вони, мабуть, ні. Вона досі уявляла їх у мішкуватих светрах, довгих спідницях і сабо, з волоссям на обличчя, ніби вони досі ділили комбікорм у мішках (хоча насправді одна стала правником на Норд-Сквер, а друга давно померла).