Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]

3. „Визволитель” України.

Не треба бути військовим ґеніальним стратеґом, щоб зразу ж угадати, чим мала скінчитися боротьба німецької дісціплінованої, ідеально озброєної, п'ятьсот-тисячної армії з нещасними, обдрипаними, незорґанізованими частинами червоної ґвардії. Для німецького війська це був собі військовий променад по Україні. Вони собі йшли, пострілювали, а большевики при одному наближенню їх, часто не пробуючи навіть для проформи ставити опір, одступали й тікали.

А для декорації, для сімволу, що большевиків виганяє українська влада, попереду німців виступали ті дрібочки українського війська, яке було при Центральній Раді. Коли большевики очищали перед німецькою силою якесь місто, українці старались першими вступити в його й приняти на себе всю честь визволення.

Так було визволено й столицю української держави, Київ. Большевики, розуміючи, що на одбиття Київа німцями буде кинено значну кількість своїх сил і що боротись з цими силами є справа цілком безнадійна, рішили здати місто без бою. Але іменно для Київа й треба було утворити вражіння, що виганяють большевиків українські війська, а німці, мовляв, так собі, десь там ззаду, як малозначні, непомітні свідки цеї боротьби.

І от для такої декоративно-рекламної, дутої справи виступив майстер по цій части, бувший ґенеральний секретарь військових справ, а тепер тільки отаман (ґенерал) С. Петлюра. Йому роздути свій рекламний пузирь до надзвичайних розмірів було тим легче, що большевики самі його до цього часу з усіх сил рекламували. Не знаючи, що його вже було позбавлено посади військового секретаря, й думаючи, що він і далі є військовим міністром, большевики прив'язували до імени С. Петлюри всі військові операції українців, усиленно називаючи „петлюровцями” всіх, хто їм здавався контрреволюціонером. Сотні відозв, промов і статей з лайкою „петлюровець” робили те, що С. Петлюрі, людині в українському рухові й у політичних колах зовсім незначній, а почасти навіть смішній деякими рисами своєї вдачи, було зроблено, що називається „ім'я”. Для большевиків, для революційного робітництва й селянства це ім'я стало іменем контрреволюційним, а для всіх ворогів большевизму таким іменем, з яким з'язувались надії на визволення від большевиків. Отже можна сказати, що без своєї вини, силою випадкових обставин С. Петлюра „безъ драки попалъ въ большія забіяки”. Будучи гарячим прихильником саморекламної діяльности, С. Петлюра, розуміється, нічого не мав проти рекламування його большевиками й ще допомагав цьому парадами, молебнями та всякими инчими декоративними „актами” своєї „політичної” діяльности.