Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
— Дуже дякую тобі, Герміоно, — квапливо поплескав її по спині Гаррі, бо глянув на годинника й побачив, що наближається восьма вечора. — Я вже мушу бігти, щоб не спізнитися до Дамблдора…
Вона нічого не відповіла, тільки викреслила з утомленим виглядом кілька його найслабших речень. Гаррі всміхнувся й побіг до виходу за портретом, а звідти до кабінету директора. Гаргуйль відскочив убік після згадки про ірисовий еклер, і Гаррі, перестрибуючи по дві сходинки, помчав гвинтовими сходами нагору. У двері він постукав саме тієї миті, коли годинник у кабінеті пробамкав восьму.
— Заходь, — запросив Дамблдор, та коли Гаррі підняв руку до клямки, двері відчинилися самі. За ними стояла професорка Трелоні.
— Ага! — вона драматичним жестом показала на Гаррі, кліпаючи очима за товстелезними скельцями окулярів. — То ось чому, Дамблдоре, ти так безцеремонно викидаєш мене з кабінету!
— Дорога Сивіло, — дещо роздратовано пояснив Дамблдор, — ніхто тебе не збирається нізвідки безцеремонно викидати, але в мене призначено зустріч з Гаррі: крім того, ми з тобою вже про все поговорили…
— Ну що ж, — глибоко скривдженим тоном сказала професорка Трелоні. — Якщо ти не хочеш виганяти жеребця-узурпатора, то нехай так і буде… можливо, я знайду собі школу, де більше цінуватимуть мій талант…
Вона протиснулася повз Гаррі й поцокала гвинтовими сходами донизу; було чути, як вона на півдорозі спіткнулася — Гаррі припустив, що, мабуть, заплуталась у своїх численних шалях.
— Зачини двері й сідай, — втомлено сказав Дамблдор. Гаррі так і зробив. На письмовому столі в Дамблдора вже стояло сито спогадів та ще дві крихітні кришталеві пляшечки з вируючими спогадами.
— Професорка Трелоні й досі невдоволена, що Фіренце викладає? — запитав Гаррі.
— І досі, — підтвердив Дамблдор, — 3 віщуванням мороки значно більше, ніж я собі думав — мабуть, тому, що я сам цього предмета не вивчав. Я не можу попросити Фіренце повернутися до Лісу, бо його там не приймуть, але й не можу попросити покинути школу Сивілу Трелоні. Вона навіть не уявляє, що їй загрожує за межами замку. Розумієш, вона не знає… і навряд чи мудро було б їй про це казати… що саме вона виголосила пророцтво про тебе й Волдеморта.
Дамблдор важко зітхнув і додав:
— Але ну їх, ці проблеми з учителями. Нам треба обговорити набагато важливіші справи. По-перше… чи впорався ти з завданням, яке я дав тобі наприкінці нашого попереднього уроку?
— Е-е, — розгубився Гаррі. Через уроки явлення, квідич, Ронове отруєння, тріщину в черепі, та ще й намагання з’ясувати, що задумав Драко Мелфой, Гаррі геть забув про той спогад, що Дамблдор просив виманити в професора Слизорога… — Пане директоре, я питав про це професора Слизорога після уроку настійок, але він мені, е-е, відмовив.
На мить запала тиша.
— Розумію, — нарешті промовив Дамблдор, так уважно дивлячись на Гаррі поверх своїх схожих на два півмісяці окулярів, що Гаррі вкотре відчув, ніби його наскрізь просвічує рентгенівське проміння. — І ти, мабуть, вважаєш, що зробив усе, що міг? Скористався всією своєю неабиякою винахідливістю? Випробував усі, на які тільки був здатний, хитромудрі підступи, аби здобути ці спогади?
— Ну, — затягував Гаррі час, не знаючи, як усе пояснити. Його єдина спроба здобути спогади здавалася тепер просто нікчемною. — Ну… в той день, коли Рон помилково проковтнув любовне зілля, я відвів його до професора Слизорога. Я подумав, якщо пощастить застати професора Слизорога в доброму гуморі…
— І що, вдалося? — поцікавився Дамблдор.
— Ні, пане директоре, бо тоді отруївся Рон…
— …і ти, звісно, забув, що треба добути спогади; годі сподіватися чогось іншого, якщо товариш у біді. Але коли з’ясувалося, що містер Візлі цілковито одужає, то я мав надію, що ти згадаєш про моє завдання. Я начебто чітко тобі розтлумачив, настільки ці спогади важливі. Я взагалі робив усе можливе, аби тебе переконати, що ці спогади мають для нас вирішальне значення; без них ми тільки марнуємо час.
Гаррі пронизав пекучий сором. Дамблдор не підвищу вав голосу, він навіть не був сердитий, але Гаррі волів би. щоб директор на нього кричав; це крижане розчарування було просто нестерпне.
— Пане директоре. — розпачливо пробелькотів він, — я ж не те, щоб зовсім не старався; просто було… стільки всього… все інше…
— Інше тобі було в голові, — договорив за нього Дамблдор. — Я розумію.