Втрата
- Автор: Баркли Линвуд
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0169-2
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Втрата». Краткое содержание книги:
Він прокашлявся, ковтнув води. Голос у нього захрип.
— Але спершу Патрисії треба було зробити ту справу. — Він подивився на мене. Я поляпав долонею по своєму піджаку, відчув, що конверт лежить у кишені. — А потім вони з Тодом поїхали, в автомобілі Патрисії. Я сидів у вітальні, геть виснажений. Десь через два дні я мав знову вирушити в дорогу, провести якийсь час у Янґстауні. Я завжди переживав щось подібне до депресії в такі дні, коли мені треба було від’їздити й повертатися до Ініди та Джеремі.
Він виглянув у вікно, коли ми проминали тягач із причепом-дачею.
— Мені здалося, що Тод із матір’ю не повертаються надто довго. Минуло вже близько години. Аптека була не так далеко. Потім задзвонив телефон. — Клейтон кілька разів судомно втягнув у груди повітря. — То була Ініда. Вона телефонувала з платного телефону. Вона сказала: «Вгадай, хто це?» О Боже, сказав я. То був дзвінок, якого я, в певному розумінні, чекав завжди. Але я не міг собі уявити те, що вона зробила. Вона сказала, що чекає на мене на паркувальному майданчику ресторану Дені. Вона сказала, щоб я ліпше поквапився. Вона сказала, що треба буде зробити чимало роботи. Сказала, щоб я привіз рулон паперових рушників. Я вибіг із будинку, поїхав до паркувального майданчика ресторану Дені, подумав, можливо, вона в ресторані, але вона сиділа у своєму автомобілі. Вона не могла вийти.
— Чому? — запитав я.
— Вона відразу привернула б до себе увагу, якби вийшла, бо вся була закривавлена.
Зненацька я весь похолов.
Я підбіг до її віконця, й спочатку мені здалося, що її рукави залиті олією. Вона була дуже спокійна. Опустила шибку, сказала, щоб я сів у машину. Я сів, і тоді побачив, чим вона була залита — а вона була залита кров’ю. Кров була на рукавах її піджака, вона стікала вниз по її сукні. Я заволав до неї: «Що ти, в біса, зробила? Що ти зробила?» Але я вже знав, що вона зробила.
Ініда припаркувала свою машину перед нашим будинком. Вона, певно, під’їхала туди через кілька хвилин по тому, як я повернувся додому з Синтією. Вона знала адресу з телефонного рахунку. Вона, певно, побачила мій автомобіль на під’їзній алеї, але з номерами штату Коннектикут. Зіставила факти й зробила відповідні висновки. А потім вийшли Патрисія й Тод, сіли в машину, й вона поїхала за ними. На ту мить вона, певно, вже осліпла від люті. Вона зрозуміла, що в мене було інше життя, була інша родина.
Вона поїхала за ними до аптеки. Вийшла з машини, пішла в аптеку, вдала, ніби хоче щось купити, а тим часом пильно стежила за ними. Певно, вона була приголомшена, коли подивилася на Тода. Він був надто схожий на Джеремі. Цей факт, либонь, і став для неї вирішальним аргументом.
Ініда вийшла з аптеки раніше від Патрисії й Тода. Вона пішла до свого автомобіля. Машин на майданчику майже не було, принаймні жодної поблизу. Так само, як у пізніші роки Ініда завжди тримала напоготові пістолет на випадок крайньої необхідності, так тоді вона завжди клала до бардачка ніж. Вона відкрила бардачок і схопила його, побігла назад до аптеки й заховалася за рогом будинку, який о тій годині був огорнутий темрявою. Туди підходила широка під’їзна дорога, прокладена для вантажівок доставки.
Тод і Патрисія вийшли з аптеки. Тод згорнув свій аркуш бристольського картону у величезний рулон і ніс його на плечі, як солдат носить рушницю.
Ініда виринула з темряви. Вона крикнула: «Допоможіть!»
Тод і Патрисія зупинилися, подивились на неї. «Моя дочка! — скрикнула Ініда. — Її поранено!»
Патрисія підбігла до неї, Тод від неї не відставав.
Ініда провела їх на кілька кроків у глиб під’їзної дороги, обернулася до Патрисії й запитала: «То ви дружина Клейтона, чи не так?»
— Мабуть, вона була наче громом уражена, — сказав мені Клейтон. — Спочатку ця жінка просить допомоги, а потім, ні сіло ні впало, ставить їй таке запитання.
— А що вона сказала?
Вона сказала: «Так». І тоді зблиснув ніж і перерізав їй горло. Ініда не втрачала й секунди. Поки Тод намагався збагнути, що сталося — було поночі, пам’ятайте — вона кинулася до нього й перерізала йому горло так само швидко, як і його матері.
— Вона розповіла вам усе це? — запитав я. — Ініда?