Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
Коли я закінчив виконання приписаної мені кількості кульбітів, матрац, на якому я лежав, майже сповз з ліжка; від усієї цієї гіпервентиляції мені паморочилося в голові й мене нудило. Не дозволивши мені зробити паузу й перепочити, Лоуен сказав мені спертися спиною на щось таке, що скидалося на козла для пиляння дров, якого трішки роздуло, — він називав це «стільцем для дихання» й вважав його передовою терапевтичною інновацією — й дав мені вказівку потягнутися назад й досягнути руками до залізного дзвіночка (я зауважив, що стеля вся обдерта від людських замахів: коли ті лупашили по ліжку тенісною ракеткою, аби випустити свою лють). Ця «сексуальна вправа», як він описував її, створена для розтягнення та розслаблення тазових м’язів й уможливлює «вібрації» у цій ділянці тіла, «і, 2, 3, 4, 5, ось так, дуже добре, а тепер ще 10».
Терапія з Лоуеном радше схожа на заняття фітнесом із персональним тренером, а не на сеанси психоаналізу. Мені велять лежати на ліжку, хилитати ногами вгору-вниз, а потім зайняти позицію, яку Шарко описав би, згідно з тим, що надивився в XIX столітті, спостерігаючи за своїми пацієнтами в госпіталі Сальпетрієр, як «істеричну повторювальну арку». «Це базова вправа, якою користувався Райх, — пояснив Лоуен. — Тепер підведіть коліна, ноги не відривайте від ліжка, щиколотки підтягніть під себе, а тепер підніміть свою гузицю з ліжка. Вигніться ще більше, рухайтеся назад, переступаючи ногами, ось так, так Райх і робив. Вигинайтеся, вигинайтеся, саме так, до вас потроху доходить, тепер зведіть коліна разом, дихайте, дихайте».
Через майже годину потуг викривляння, моєму тілу стало важче виконувати задані команди. «Ось так, у вас з’явилися вібрації! — заволав Лоуен, щойно мої ноги почали трястися й здригатися. — Тепер у вашому тілі потужний заряд. Чи відчуваєте, як те, що ви вдихаєте, проходить крізь кожен сантиметр вашого тіла? Воно живе. Це воно! У вас дуже добре виходить, вібрація, ЦЕ ЖИТТЯ!».
Після двох років терапії Лоуену вдалося набути навичок мобілізовувати ці моменти ритму й конвульсивності, які Райх звав рефлексом оргазму, коли йому було завгодно. «Капітуляція перед моїм тілом, — писав Лоуен про цей перехід, — яка також означала капітуляцію перед Райхом, стала дуже легким завданням». Підпорядкування лідеру було і фізичним, і ментальним. Його оргазми стали більш сильнодійними, як Райх і обіцяв. «Я не запитував, що вона відчувала, це її справа, — Лоуен розказав мені про те, як уперше кохався зі своєю дружиною, — але відчував, що всередині мене вирувала енергія, що, виливаючись з мене, сягала зірок. Тоді я міг собі уявити, що всі зорі у Всесвіті — то джерела енергії».
Завершивши мій сеанс, Лоуен відвів мене вниз до свого погреба, аби показати свою оргонну камеру. То була одна зі старіших моделей, без віконечка, й обшита дрібною металевою сіткою. Усередині — додатковий оргонний пристосунок, що схожий на стьобаний чохол для чайника й застосовується для зодягання на голову чи то груди. «Ефект від нього просто чудовий, — сказав він, не уточнюючи, який саме, адже після п’ятдесяти років служби приладом перестали користуватися, — але на мене він сильно не повпливав».
У грудні 2001 року дружині Лоуена поставили діагноз — рак яєчників, від якого, як стверджував Райх, його камера лікувала. «Коли моя дружина захворіла, я закривав її там, — казав Лоуен, вдивляючись у хитрий винахід, що нагадував труну. — Але не спрацювало. Не вистачило потужності».
Одного дня 1946 року Фріц Перлз увійшов до одного кафе, що в Гринвіч-Віллиджі, і випадково почув, як двоє чоловіків палко сперечалися на теми політичні. Він підійшов до них та представився; виявилося, що то були редактори анархістського журналу «Retort»[58]. Перлз зовсім не збирався розсудити двох анархістів. Йому стало цікаво, чи ті знали, хто такий Пол Ґудмен. Як це трапляється в професійних колах, редактори були друзями Ґудмена і запропонували Перлзу піти разом з ними до нього додому.
Перлз саме повернувся з Південної Африки, країни, в якій провів чотирнадцять останніх років свого життя і яка, на його думку, починала поступово заражатися душком фашизму, від якого той уже колись тікав, полишаючи Європу. Одразу, як те було опубліковано минулого року, Перлз придбав собі примірник есе Ґудмена про Райха та неофрейдівців і чтиво про успіхи його колишніх колег заохочувало його гайнути до Америки. Усі ревізіоністи, про яких писав Ґудмен, були людьми, яких Перлз колись добре знав, і, написавши «Еґо, голод і агресія» (1942) — спробу розвинути Райхів фрейдо-марксизм, відніс себе до одного з них (у книги був сміливий підзаголовок «Ревізія теорії та методу Фрейда»). Тоді Карен Горні, яка на початку 1930-х відіслала його до Райха, проспонсорувала його американську візу, а Еріх Фромм направляв до нього пацієнтів.
58
Різка, почасти дотепна відповідь (з англ.).