Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
А судновик і Уленшпігель реготали.
Тим часом осли, дуже збентежені тим, що стоять на ґрунті, зовсім не схожому на пасовисько, понурили голови, звісили вуха і від страху не могли пити. Тоді судновик наказав принести їм по торбі вівса, якого, щоб не переплачувати погоничам, він сам купив для коней, що тягли його барку-
Побачивши торби з вівсом, осли проревли подячну молитву на все горло, але тільки тоскно дивилися на корм, не сміючи й ступити, щоб не посковзнутись на палубі.
Судновик звернувся до Ламме та Уленшпігеля:
— Ходімо на кухню.
— Це ж бойова кухня, — стривожено сказав Ламме.
— Хоч кухня й бойова, але ти не бійся, мій переможцю.
— Я й не боюся і йду слідом за тобою, — мовив Ламме.
Коло стерна став хлопець.
Спускаючись, вони скрізь бачили мішки з зерном, квасолею, горохом, капустою, морквою та іншими овочами.
Судновик, відчинивши двері до невеличкої кузні, сказав:
— Через те, що ви люди хороброго серця і знаєте спів жайворонка — вільної пташки, і войовничий крик півня, і ревіння сумирного працівника — осла, я покажу вам мою бойову кухню. Така маленька кузня є на кожному судні, що плаває на Маасі. Вона ні в кого не викликає підозри, бо тут лагодять залізні частини для барки. Але чого не всюди знайдете, то це чудових овочів, які лежать у мене в трюмі.
Тоді він відсунув каміння, що лежало на підлозі трюму, підняв кілька мостин, витяг в’язку аркебузних стволів і, піднявши їх, наче пір’їну, поклав назад на місце. Потім показав їм залізні наконечники для списів, алебард, леза мечів, торбинки для куль і пороху.
— Хай живе гез! — вигукнув він. — Тут і біб, тут і підлива. Приклади — це баранячі стегна, наконечники для алебард — це салат, аркебузні стволи — це бичачі кістки на юшку свободи. Хай живе гез! Куди мені доставити цю поживу? — запитав він Уленшпігеля.
Уленшпігель відповів:
— У Німвеген, де ти навантажиш свою барку ще більше, і то справжніми овочами, які тобі принесуть селяни з Етсена, Стефансверта й Руремонде. Ті також заспівають, як жайворонок — вільна пташка, а ти їм відповіси бойовим криком півня. Ти підеш до лікаря Понтуса, що живе на березі Ньюве-Вааля, і скажеш йому, що приїхав до міста з овочами, але боїшся, щоб вони не пов’яли. А коли селяни поїдуть на базар, то нехай заправлять таку високу ціну, щоб ніхто нічого не купив, а далі він тобі скаже, що робити із зброєю. Я гадаю, що він накаже спуститися вниз по Ваалю, Маасу і Рейну, хоч це й не зовсім безпечно, і виміняти овочі на сіті, щоб потім піти з гарлінгенськими риболовецькими суднами, де є багато моряків, що знають, як співає жайворонок. Далі треба пливти попід берегом, обминаючи мілини, аж до Лауер-Зее. Тут ви маєте виміняти сіті на залізо і свинець, переодягнути своїх селян в одежу, яку носять у Маркені, Фліланді чи в Амеланді, рибалити недалеко від берега і не продавати рибу, а солити про запас, бо річ відома: для випивки свіже, а для війни солоне.
— Тоді вип’ємо за це, — сказав судновик.
І вони знову піднялися на палубу.
Та Ламме раптом зауважив сумно:
— Пане господарю, у вашій кузні горить такий славний вогник, що на ньому вмить можна було б зготувати смачне рагу. Та й юшки я б охоче посьорбав.
— Зараз дам тобі чогось посьорбати, — відповів судновик.
І він швиденько зготував йому жирний суп, в який поклав добрий шмат солонини.
Сьорбнувши кілька ложок, Ламме мовив до судновика:
— В горлі мені пересохло, язик пече: це зовсім не те, що зі свіжиною.
— Хіба ж не знаєш? Для випивки свіже, для війни солоне, — зауважив Уленшпігель.
Судновик знову налив повні склянки і сказав:
— Я п’ю за жайворонка — пташку свободи.
Уленшпігель відповів:
— А я за півня, що кличе на війну.
Ламме сказав:
— Я п’ю за мою дружину, щоб вона ніколи не зазнала спраги, моя кохана.
— Ти попливеш у Емден Північним морем, — сказав Уленшпігель судновику, — це наш притулок.
— Море надто велике, — зауважив судновик.
— Зате просторе для бою, — відповів Уленшпігель.
— З нами Бог, — сказав судновик.
— Хто ж тоді зможе нас подолати? — додав Уленшпігель.
— Коли ви їдете? — запитав судновик.
— Зараз, — відповів Уленшпігель.
— Щасливої дороги й попутного вітру. Ось порох і кулі.
І, поцілувавшися з ними, він позносив їхніх віслюків, як ягнят, на спині і відпровадив їх обох на берег.
Уленшпігель і Ламме сіли на своїх ослів і поїхали в Льєж.
— Сину мій, — запитав дорогою Ламме, — чому цей чоловік, маючи таку силу, дозволив, щоб я його так жорстоко відлупцював?