Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:
Видавництво «Смолоскип» презентує третє видання вибраних творів Олени Теліги — політичної діячки і поетеси, розстріляної фашистами в 1942 році в Бабиному Яру. До збірки увійшли всі її відомі поетичні, центральні публіцистичні твори та добірка листів. Книжку доповнює важлива стаття про життя і творчість Теліги, яку написав її побратим — Олег Штуль-Жданович, а також — численні спогади інших соратників поетки, підбірка літературно-критичних статей, присвячених її творчості (як сучасників Олени Теліги, так і теперішніх авторів), анотований покажчик імен і вибіркова бібліографія. Збірка призначена для студентів, викладачів, широкого кола зацікавлених осіб; може бути використана як посібник у школах і вищих навчальних закладах.
душа вклоняється просторам
і землі за світлу радість жить.
Тут мало сказати радість — це є надзвичайне захоплення, це діонізійське п’яніння життям. Душа її не знає половинчастості — коли радість, то діонізійська радість Ніцшівського, танцюючого Заратустри. Ось «танго»:
І знов з’єднались в одну оману
О, дивне танго — і сум, і пристрасть
І далі танець в ритм пульсуючої крові — «Козачок»:
А душа розбещеністю п’яна
Вип’є туги золоту отруту.
О, злови мене, злови, коханий,
Я так хочу біля тебе бути.
Тільки зловиш — радісно і в’юнко
Закручу тебе поривним рухом,
А з орхестри бризне поцілунків
Весняна, бурхлива завірюха.
Але не є це людина, що знає лише саме безжурне щастя. Скеля її переживань дуже широка. Це ж саме п’яне захоплення пхає поетку в невідому даль:
В осяйну ж мить, коли останком сил
День розливає недопите сонце,
Рудим конем летить за небосхил
Моя душа в червоній амазонці.
Хто знає п’янку насолоду танку, хто знає захоплення і щастя, хто вміє це відчути цілим серцем, кому «гостре щастя раптовним блиском» «душу до дна пропалить», — той знає і божевільний біль. Це ціла людина:
Але для мене у святім союзі
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бренить. Зате, коли сміюся
І сміх мій рветься джерелом на волю.
Знає поетка й такі хвилини, що замкнені в словах:
Моє серце в гарячих зморах,
Я й сьогодня не можу спать.
Але це не причина для якогось квиління, вона його не знає:
Але вранці спокійно встану,
Так як завжди, без жадних змін.
Не всі повинні знати все. А крім того, загальна мораль Олени Теліги:
Щоб власній вірі непохитній
Палить лампаду в синій млі
І йти скрізь грудні і скрізь квітні
Зі сміхом по сумній землі.
Ось життєва філософія поетки, бо чи ж кожна справжня поезія не є філософією?
Але хоч так добре знає вона, так інтенсивно переживає і радість, і біль, то так само добре почуває і власну юність, і ще незбагненність життя. Всі захоплення і болі пережиті — ще не все, ще щедрість і багатство життя не вичерпане, ще душа не перенасичена, ще далі хоче жить —
Не любов, не примха й не пригода,
Ще не всьому зватися дано,
Ще не завжди у глибоких водах
Відшукаєш непорушне дно.
Захоплення аж до сп’яніння — це ще не значить захоплення без розбору. В Олени Теліги надзвичайно суворо дотримана своєрідна селекція, своєрідна ієрархія цінностей:
Душа з розбігу стане на сторожі,
Щоб обережно, — але гостро стежить
Всі інші душі — зимні чи ворожі
І всі глибокі поміж ними межі.
Разом з захопленням життя, Олена Теліга відчуває весь його трагізм. Не дивиться на нього через рожеві окуляри, а сприймає його:
О, якже ж душно і якже ж тісно
В оливяних кліщах облич.
Бачить поетка, що «сірий натовп», «похмурий натовп» не зносить тих, хто понад ними, хто понад його пересічністю і облудою, і хоче знищити того, хто не раб. Але і серед того ворожого світу, в боротьбі з ним, знаходить вона красу й кидає клич перемоги й надії —
Не загинеш! За муром день.
І таке повне, таке правильне, таке гарне і сильне сприймання життя, його радості й трагізму, його щастя і болю, сполучене в Олени Теліги зі справжньою вічною жіночістю:
Віки летять, щоб все могло зміниться.
Згубили лицарі колишню шпаду...
Тобі, кохання, Золота царице,
Ми заховали вікову лямпаду.
