Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
Гаррі цього очікував. Знав, що його тілу не дозволять спокійно лежати в цьому лісі, знав, що його піддадуть приниженню, щоб довести Волдемортову перемогу. Його підкинуло в повітря, і треба було неабияких зусиль, щоб звисати безвольно, проте сподіваного болю він не відчув. Його знову і знову підкидали в повітря. З нього злетіли окуляри, а ще він відчув, як трохи сповзла під мантією чарівна паличка, та все одно вдавав, ніби його тіло обм'якле і неживе. Коли він уже востаннє упав на землю, уся галявина вибухла глузливими криками й пронизливим реготом.
— А тепер, — сказав Волдеморт, — підемо в замок і пока жемо їм, що сталося з їхнім героєм. Хто волочитиме труп? Ні… Стривайте…
Усі знову зареготали, і за кілька секунд Гаррі відчув, як затряслася під ним земля.
— Понесеш його, — звелів Волдеморт. — Його буде чудово видно на твоїх руках. Ну, бери свого юного дружка, Геґріде. І окуляри… начепіть на нього окуляри… треба, щоб його впізнавали.
Хтось зумисне грубо насунув Гаррі на носа окуляри, однак величезні руки підняли його напрочуд делікатно. Гаррі відчував, як тряслися Геґрідові руки від стримуваних ридань, як великі сльозини бризкали згори, коли Геґрід узяв його попід плечі й коліна, наче кладучи в колиску, проте Гаррі не посмів ні порухом, ні словом натякнути Геґрідові, що не все ще втрачено.
— Пішов, — наказав Волдеморт, і Геґрід пошкандибав, продираючись крізь густі хащі, виходячи з лісу. Гілки чіпля ли Гаррі за волосся й одяг, але він лежав непорушно з трохи висолопленим язиком і заплющеними очима. Смертежери радісно репетували в темряві, Геґрід ридав, бредучи наосліп, і нікому й на думку не спало перевірити, чи не прослу—ховується пульс на незахищеній шиї Гаррі Поттера…
Двоє велетів ступали за смертежерами. Гаррі чув, як тріщать і падають дерева на їхньому шляху. Велети зчиняли стільки шуму, що птахи зривалися в небо й пронизливо верещали, і навіть крики смертежерів тонули в цьому галасі. Переможна процесія прямувала до узлісся, і за якийсь час Гаррі навіть із заплющеними очима відчув, як розступається темрява, і зрозумів, що дерева вже ростуть рідше.
— БЕЙН!
Гаррі ледь не розплющив очі від цього несподіваного Геґ—рідового вигуку.
— Шо, тішитеся, шо не встрягли в бійку, боягузливі ви шкапи? Радієте, шо Гаррі Поттер… п—п—помер?…
Геґрід не зміг говорити далі, бо знову залився слізьми. Гаррі було цікаво, скільки кентаврів спостерігає за їхньою процесією, та він не наважувався розплющити очі. Деякі смертежери, проходячи, дражнили кентаврів. Трохи згодом Гаррі відчув, що повітря наче посвіжішало, а отже, вони вийшли на узлісся.
— Стій.
Гаррі подумав, що Геґріда, мабуть, силою змусили виконати Волдемортів наказ, бо він трохи хитнувся. І раптом війнуло холодом, почулося хрипке дихання дементорів, що чатували біля крайніх дерев. Вони тепер нічого не могли Гаррі вдіяти. Те, що він вижив, палахкотіло в ньому таліс—маном—оберегом, так, ніби батьків олень залишився сторожем його серця.
Хтось пройшов недалеко від Гаррі, і він зрозумів, що то сам Волдеморт, бо за хвилю той заговорив і його посилений чарами голос загримів над землею, гатячи Гаррі по барабанних перетинках.
— Гаррі Поттер мертвий. Його вбили, коли він тікав, ряту ючи свою шкуру, поки ви тут гинули заради нього. Ми
принесли вам його труп на доказ, що вашого героя не стало.
— Битва закінчилася перемогою. Ви втратили половину бійців. Мої смертежери переважають вас кількістю, а "хлопцеві, що вижив" настав кінець. Воювати немає сенсу. Усіх, хто й далі чинитиме опір, чоловіків, жінок чи дітей, буде знищено разом з усіма членами їхніх родин. Виходьте негайно із замку, падайте переді мною на коліна, і я вас помилую. Ваші батьки й діти, ваші брати й сестри залишаться живі, я подарую їм прощення, і ви всі долучитеся до мене в новому світі, що ми його побудуємо разом.
У замку й навколо нього панувала тиша. Волдеморт стояв так близько, що Гаррі знову не наважився розплющити очі.
— Ходімо, — звелів Волдеморт, і Гаррі почув, як він пішов уперед. Геґріда змусили йти за ним. Гаррі ледь—ледь розплющив очі й побачив перед собою Волдеморта, що йшов з величезною змією Наджіні на плечах, і змія вже була без зачарованої клітки. Однак Гаррі не мав змоги вихопити чарівну паличку, сховану під мантією, бо це неминуче помітили б смертежери, що тупотіли по обидва боки від них у дедалі світліших передсвітанкових сутінках…
— Гаррі, — ридав Геґрід. — Йой, Гаррі… Гаррі…
Гаррі знову міцно заплющив очі. Він знав, що вони підходять до замку, й нашорошив вуха, прислухаючись, чи не почує понад глузливі голоси смертежерів та їхній тупіт хоч якісь ознаки життя, що свідчили б про ситуацію всередині.
— Стій.
Смертежери зупинились. Гаррі почув, як вони шикуються в шеренгу навпроти відчинених вхідних дверей школи. Навіть крізь заплющені повіки пробивалося червонувате світло з вестибюля. Він чекав. Ось—ось люди, заради яких він хотів пожертвувати життям, побачать його мертвого в Геґ—рідових руках.
— НІ!
, Цей крик був такий жахливий, що Гаррі не сподівався й не уявляв, що професорка Макґонеґел може так голосити. Почув поблизу регіт іншої жінки, і зрозумів, що це Беатриса впивається горем Макґонеґел. Він знову на секунду розмружив повіки й побачив, що у дверях збираються люди, вцілілі після битви, як вони йдуть назустріч своїм переможцям, щоб самим пересвідчитися, чи Гаррі справді мертвий. Побачив Волдеморта недалеко перед собою — той одним пальцем гладив Наджіні по голові. Гаррі знову заплющив очі.
— Ні!
— Ні!
— Гаррі! ГАРРІ!
Голоси Рона, Герміони і Джіні були ще страшніші, ніж у Макґонеґел. Гаррі нічого так не хотів, як відгукнутися, проте змусив себе лежати мовчки. Крики його друзів подіяли як збудник, і юрба вцілілих оборонців вибухла прокльонами й образами у бік смертежерів, аж доки…
— ТИХО! — крикнув Волдеморт, пролунало бахкання, спа лахнуло яскраве світло, й закляття змусило всіх замовкну ти. — Це кінець! Поклади його сюди, Геґріде, мені до ніг, де йому й місце!
Гаррі відчував, як його поклали на траву.
— Бачите? — сказав Волдеморт, і Гаррі почув, як той ходить туди—сюди біля нього. — Гаррі Поттер мертвий! Ви це нарешті розумієте, сліпці? Бо він завжди був нічим, нікчемою, звичайним хлопчиськом, який вважав, що інші повинні жертвувати собою заради нього!
— Він тебе переміг! — заволав Рон, і Волдемортове закляття зламалося. Захисники Гоґвортсу знову закричали й загукали, але друге, потужніше, бахкання заглушило їхні голоси ще раз.
— Його вбили, коли він намагався непомітно вислизнути з території замку, — Волдеморт насолоджувався власною брехнею, — вбили, коли він намагався врятувати свою…
Волдеморт замовк на півслові. Гаррі почув шум бійки і крик, знову бахнуло, спалахнуло світло і хтось застогнав з болю. Він непомітно розплющив очі. Хтось вискочив з натовпу й напав на Волдеморта. Гаррі побачив, як той хтось, роз—
зброєний, упав на землю, а Волдеморт відкинув чарівну паличку нападника й зареготав.
— І хто ж це такий? — засичав він, як змія. — Хто добро вільно вирішив продемонструвати, що буде з кожним, хто не припинить опору, хоч битву вже програно?
Белатриса вдоволено розреготалася.
— Це Невіл Лонґботом, володарю! Хлопець, який завдавав стільки клопоту братові й сестрі Керроу! Син аврорів, пам'ятаєте?
— А, так, пам'ятаю, — сказав Волдеморт, дивлячись, як Невіл намагається встати, беззбройний і безборонний, у нейтральній зоні між смертежерами та вцілілими оборонцями замку. — Але ж ти чистокровний, правда, відважний хлопче? — запитав Волдеморт у Невіла, що стояв перед ним, стиснувши кулаки.
— Ну то й що? — голосно озвався Невіл.
— Ти показуєш силу духу й відвагу, і ти походиш зі шляхетної родини. Ти можеш стати дуже добрим смертежером. Нам потрібні такі, як ти, Невіле.
— Я буду з вами, як рак свисне! — глузливо кинув Невіл. — Дамблдорова армія! — вигукнув він, і у відповідь залунали схвальні вигуки натовпу, проти якого глушильні чари Волдеморта виявились безсилі.
— Дуже добре, — сказав Волдеморт, і Гаррі відчув у його шовковому тоні більше загрози, ніж у найпотужнішому заклятті. — Якщо це твій вибір, Лонґботоме, то повернемось до попереднього плану. Ти сам цього забажав, — сказав він м'яко. — На свою голову.