Втрачений символ [The Lost Symbol - uk]

«Звідки ж вона отримує інформацію? — здивувався Беламі. — Навіть Ленґдон не знає, що я надіслав текстове повідомлення». Щойно вони опинилися в тунелі, який вів до Бібліотеки конгресу, Беламі зайшов до електрощитової кімнати, щоб увімкнути тимчасове освітлення. На мить усамітнившись, він вирішив послати коротку СМС-ку викрадачеві, повідомивши його про втручання Сато і запевнивши, що він і Ленґдон роздобули піраміду і підуть назустріч його вимогам. Звісно, це була брехня, але Беламі сподівався, що зможе так виграти час — як для порятунку Пітера Соломона, так і для того, щоб надійно переховати піраміду.

— Хто вам сказав, що я надіслав повідомлення? — гнівно спитав Беламі.

Сато кинула на лавку стільниковий телефон Архітектора.

— Для цього не треба бути комп'ютерним генієм.

Тепер Беламі пригадав: під час затримання агенти забрали у нього телефон разом із ключами.

— Що ж до решти моєї внутрішньої інформації, то закон про боротьбу з тероризмом дає мені право підслуховувати телефонні розмови кожного, хто, на мою думку, становить реальну загрозу національній безпеці. Я вважаю, що така загроза виходить від Пітера Соломона, і тому минулого вечора я вжила певних заходів.

Беламі не одразу усвідомив почуте — настільки неймовірним воно було.

— Ви прослуховували телефонні розмови Пітера Соломона?

— Так. Саме так я й дізналася, що викрадач дзвонив вам, коли ви були у ресторані. А потім ви послали Пітерові голосове повідомлення, де стривоженим голосом розповіли про те, що трапилося.

Беламі збагнув, що вона має рацію.

— Ми також перехопили дзвінок від Роберта Ленґдона з Капітолію. Він дуже непокоївся, що його заманили сюди. Я одразу ж поїхала до Капітолію і прибула раніше вас, бо мені було ближче. Стосовно ж того, що саме наштовхнуло мене на думку перевірити сумку професора на рентгенівському обладнанні... Я здогадалася, що Ленґдона втягнули в цю справу, тому наказала своєму персоналові ще раз вивчити ту начебто безневинну телефонну розмову між Ленґдоном та викрадачем Соломона, який назвався його асистентом. Викрадач переконав професора приїхати прочитати лекцію і прихопити з собою той маленький пакуночок, який Пітер віддав йому колись на зберігання. Коли ж Ленґдон не захотів розповідати мені про цей пакунок, я запитала рентгенівський знімок його сумки.

У Беламі голова пішла обертом від почутого; думки плуталися. Так, все, що сказала Сато, скидалося на правду, та водночас у її історії щось не сходилося.

— Але... Звідки ви взяли, що Пітер Соломон становить загрозу національній безпеці?

— Повірте мені, Пітер Соломон — це справді серйозна загроза безпеці нашої країни, — відрізала японка. — І, якщо чесно, то й ви теж, містере Беламі.

Архітектор різко випростався — і наручники знову різонули йому зап'ястя.

— Не зрозумів?

Сато удавано посміхнулася.

— Ви, масони, граєте у ризиковану гру, бо приховуєте одну небезпечну, дуже небезпечну таємницю.