Звіяні Вітром (том 1)
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Звіяні Вітром (том 1)». Краткое содержание книги:
Головне в романі - тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
- Дорогенький, у тебе вигляд, як у голодранця,- мовила Мелані, коли перше збудження уляглося.- Хто тобі лагодив форму, і чому понашивали на ній сині латки?
- А я думав, що виглядаю цілком хвацько,- відказав Ешлі, оглядаючи своє вбрання.- Порівняй лиш мене з цими ось ланцями, і ти зразу оціниш мене належним чином. Форму лагодив мені Моз, і дуже добре з цим
упорався, коли зважити, що до війни він і голки в руках не тримав. А щодо синіх латок, то якщо маєш вибирати: або дірки на штанях, або клапті з мундиру супротивника… власне, тут і нема ніякого вибору. А замість того щоб обзивати мене голодранцем, ти ще дякуй небу, що я не прийшов додому босоніж. Тиждень тому мої чоботи остаточно розвалилися, і я мусив би вертати додому, обмотавши ноги мішковиною, якби не пощастило нам підстрелити двох вивідачів-янкі. Чоботи одного з них виявились якраз на мене.
І він витяг свої довгі ноги у приношених високих чоботях, аби всі могли ними помилуватись.
- А ось мені чоботи другого не дуже підійшли,- докинув Кейд.- Вони на два номери менші за мій розмір, у них я мов калічка. Зате, правда, вернуся додому пристойно взутий.
- Але ти не подумав, живолуп нещасний, що комусь із нас вони краще б придалися,- сказав Тоні.- У нас, Фон- тейнів, ноги маленькі, як у справжніх аристократів, і нам вони були б саме якраз. Сили пекельні, та мені сором на очі матері показатись у цих шлапаках! До війни вона й чорнюкові не дозволила б таких узути.
- Не журися,- заспокоїв його Алекс, кидаючи погляд на Кейдові чоботи.- Ми стягнемо їх з нього у поїзді, поки їхатимем додому. Перед очі матері стати - це ще нічого, але щоб мене чор… я хочу сказати - мене не дуже тішить, що Діміті Манро побачить, як у мене пальці вилазять.
- Але ж це мої чоботи! Я перший про це заявив,- заперечив Тоні, вже суплячись на брата. На щастя, втрутила- ся Мелані і, упереджуючи можливу бійку, якими так славились Фонтейни, поспішила вкоськати обох.
- Я хотів похвалитися перед вами, дівчата, широкою бородою,- заявив Ешлі, засмучено потираючи підборіддя, де ще видніли подряпини від бритви.- Така була розкішна борода - коли хочете знати, незгірша, ніж у Джеба Стюарта чи Натана Бедфорда Форреста. Але коли ми прибули до Річмонда, ці два лобурі,- він показав на Фонтейнів,- вирішили, що як вони обдерли свої бороди, то й мені треба так само. Вони схопили мене й так обчухрали, що я ще дивуюся, як це й голови заразом не стягли. А вуса я врятував тільки тому, що втрутилися Евен і Кейд.
- Ото маєте, місіс Вілкс! Ви повинні подякувати мені. З бородою ви його не впізнали б і на поріг би навіть не пустили,- сказав Алекс.- Це ми йому зробили на знак
вдячності, що він закинув за нас слівце патрулеві й не дав нам сісти в буцегарню. Скажіть тільки слово, то ми зараз лее й вуса йому обчикрижимо ради вас.
- Ой ні, дякую вам! - поспішила Мелані, перелякано хапаючись за Ешлі: ці-бо смагляві спритники ладні були на всяку капость.- Вуса якраз дуже йому личать.
- Що то воно кохання,- сказали Фонтейни, глибокодумно киваючи один одному головою.
Коли Ешлі вийшов надвір одвезти хлопців на станцію в колясці тітоньки Туп, Мелані схопила Скарлет за руку.
- Його форма в жахливому стані, правда? А чи дуже він здивується, коли я подарую йому новий кітель? Шкода, що не вистачило тканини й на бриджі!
Згадка про кітель боляче шпигнула Скарлет: вона воліла б сама піднести Ешлі такий дарунок на Різдво. Сіра вовняна тканина для офіцерських мундирів була тепер чи не дорожча від золота, тож Ешлі ходив у домотканому, як і багато інших військових. Навіть простішої тканини не вистачало, і часто-густо солдатам доводилось одягати форму, стягнену з полонених янкі, тільки пофарбовану в сіро-коричневий колір барвником з горіхової шкаралупи. Але Мелані чисто випадково пощастило дістати сірого сукна, якого вистачило на цілий кітель, хоч і трохи закороткий. У шпиталі Мелані доглядала одного чарлстонсько- го хлопця, і коли він помер, вона відрізала в нього пасмо волосся й послала матері разом з тими дрібничками, що знайшлися в його кишені, та з коротеньким листом від себе, де розповіла про останні хвилини пораненого, промовчавши про його страждання. Далі між обома жінками зав’язалось листування, з якого мати юнака дізналася, що у Мелані чоловік на фронті; тоді вона прислала Мелані придбаний для сина добрий шмат сірого сукна з мідними гудзиками на додачу. Сукно було чудове, грубе й тепле, з матовим полиском - явно доставлене крізь блокаду і вельми дороге. Тепер кало нього заходжувався кравець, і Мелані квапила його, щоб обнова була готова на перший день Різдва. Скарлет залюбки зробила б усе можливе, аби справити Ешлі решту уніформи, бодай і втридорога, але в Атланті потрібної тканини просто не можна було роздобути.