Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Я думаю, що Володимиром Андрійовичем вона дуже мало цікавиться.
— Далеко більше, ніж ви можете припустити. Запевняю вас. Це я спостеріг іще з першого виступу його. Пам’ятаєте учту? З того часу Баталова мене зовсім перестала помічати. Та й це так природно. Він молодий, талановитий, ще й до того композитор. Я кажу це безсторонньо. Ну, а в художній раді він важить не менше за мене. Про її приязне ставлення до вас можете міркувати з такого факту. Цими днями я зайшов до неї на помешкання. Її вже давно дратує моя присутність. Так це було й тоді. Почала швиргати стільцями, пробувала читати в той час, як їй не йшло до голови жодне слово. «З якого це часу у вас почались такі припадки?» — запитую. «З того часу, як ви стали подібні зі своїми підозрами на дражливу бабу». «Цебто ви хочете сказати, що моя підозра безпідставна?» «Вам до того абсолютно ніякого діла. Я живу так, як сама того хочу, і роблю те, що мені хочеться». «Хочеться розкласти ще одну родину?» «Плювать я хотіла на всі ваші родини». «Не плюйте так легко, бо на цей раз вам доведеться мати справу з асистентом Шальвія. Не забувайте, що на сцені грає його дружина». «Дружина його для мене остільки ж важить, як і ваша…» І тут Баталова послала такий епітет на вашу адресу, який може вимовити тільки вона.
Ганна вже не каялася, що поїхала з Гдалем. За цей вечір вона багато дізналась про Баталову, і головне, що більшість фактів говорило їй про те, що в особі Гдаля вона має надійного спільника, щоб наступати на Баталову. А поза цим було добре й те, що вона довго гуляла з Гдалем. Тепер Володимир напевне нервує.
Ганна уявляла, як він здивовано гляне на неї при зустрічі і як вона розв'язно почне розповідати про надзвичайно приємну прогулянку з Гдалем.
Змилений кінь уже важко пирхав. Гдаль оповив обома руками Ганну й міцно притискав її до себе на кожному вибої.
— Михайле Романовичу, котра година?
Гдаль незадоволено розгорнув поли свого хутра.
— За чверть третя.
— Боже, вже так пізно!
За кілька хвилин сани підбігали до Ганниного будинку.
У помешканні темно. Володимир уже, мабуть, спить, а можливо, безсонно перекидається з боку на бік і від люті скрегоче зубами. Навіть трохи совісно Ганні. А втім… Нехай!
Ганна вдячно простягає руку Гдалеві. Коли це навпроти підбігає візник і зовсім несподівано зупиняється тут же біля під'їзду. Майже разом із Ганною з санок зіскочив у довгому хутрі Володимир і привітно гукнув:
— Добрий вечір, Михайле Романовичу.
— А-а! Це ви, Володимире Андрійовичу? Вже можна й доброї ночі побажати. Де це ви так пізненько?
— Та так, гуляю за вашим прикладом.
— Ага!! Ну, так добраніч.
— Всього…
Візники повернули в різні боки, а Ганна зосталась віч-на-віч перед Володимиром. Одно на одного дивилися момент під ліхтарем із робленою байдужістю, потім Володимир жовчно посміхнувся.
— Що це ви, пиячили з Гдалем?
— Мене зовсім не цікавить, що ти робив із Баталовою.
Володимир знизав плечима і рушив у двері.
Мовчки роздяглися. Кожен силкувався зробити це якнайтихіше, обережно пересували стільці, щоб, бува, не роздратувати другого. Було враження, що обоє вони повернулися з ділового засідання, страшенно стомлені й тому поспішають якнайскоріше лягти в ліжко.
Лягли поруч на холодну постіль і зараз же повернулися одне до одного спинами, щоб і подих не змішувався. Ганна так думала заховати свої думки. Її прикро вразило, що Володимир пізно повернувся, але в цю хвилину така скарга була б образою для неї самої. Почувала, що вона самотня в чужому ліжку поруч чужої їй людини. І Ганна довго лежала нерухомо, з почуттям покинутої в далекій пустельній тундрі, тільки біль виступив їй на очах гарячою росою серед цієї холодної стихії.
Уранці ніхто не згадав минулого вечора. Все було лагідно, тихо. Але крізь цю тишу Ганна чула крик власного серця: він її зовсім не любить… Від свідомості цього Ганна не могла нічого робити, ні навіть рухатися. Ця думка паралізувала їй волю, виснажувала фізично. Коли наблизився час іти на репетицію — вони мали йти сьогодні разом із Володимиром, — Ганна відчула, як боляче защеміло в грудях: вона не зможе бачити Володимира поруч із Баталовою.
— Я так кепсько себе почуваю. Мабуть, застудилася вчора.
Але Володимир не кинув жодного докору про «вчора», ніби його зовсім не було. Він мовчки одяг Нікове хутро і вийшов сам. Дивлячись йому вслід, Ганна почувала, ніби Володимир тільки-но пограбував Ніка, пограбував її душу й безоглядно тікає, як злочинець. І нікого не залишилося в цілому світі. Холод, холод — до чого не тулила Ганна свою розгарячілу голову.