Прекрасна чаклунка
- Автор: Нефф Владимир
- Язык: украинский
- Переводчик: Юрий Яковлевич Лисняк
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Прекрасна чаклунка». Краткое содержание книги:
— А решту звинувачених? — спитав Петр.
— Тим довелося ще гірше, — відповів шевальє. — Всіх — до страти. Може, хтось скаже, що краще позбутись життя, ніж бути оголошеному безчесним, і я цілком згоден із цим, але хіба якийсь дурний військовий суд, що засідає в невідомій нікому Празі, має компетенцію позбавляти честі мене, підданця французьких королів, миропомазаних у Реймсі?
Та однаково присуд був вельми неприємний, і в шевальє де ла Прері жовч розливається в крові й підступає аж до горла, серце калатає від люті, а очі застилає чорна імла з червоними блискавками, коли він про це згадає. Ох, прокляття! Екзекуція відбулась на ешафоті, спорудженому перед ратушею, там, де дванадцять років тому стратили якихось чеських панів; очевидці твердять, що й тоді кару виконав той самий кат із кумедним прізвищем Савоньє, чи, власне, по-чеському «Мидлярж» — «Миловар». Ну, П’єр Кюкан де Кюкан напевне не заперечуватиме, коли шевальє, змальовуючи цю найогиднішу в своєму житті пригоду, обмине подробиці. Одинадцятьом офіцерам зітнули голови, п’ятьох солдатів повісили, а в самого шевальє, поставленого зі зв’язаними руками під шибеницю, кат витяг шпагу з піхов, переломив її об коліно й кинув уламки йому під ноги. Імена тих учасників бою, котрі мали нечисте сумління й накивали п’ятами, вивісили на ганебному стовпі, а їх самих оголосили безчесними. Оце й усе. І ось шевальє де ла Прері тут, у свого друга П’єра, в таборі його легендарних воїнів, а завтра рушить далі — звісно, якщо П’єр позичить йому трохи грошей.
Обличчя Перового слуги звідкись йому знайоме. Правда, дворянинові не годиться цікавитись пикою якогось там лакея, але вид слуги нагадує йому щось давнє і вельми значне… Як? Колишній генерал яничарів, якого в Стамбулі називали Ібрагім-агою? Ох, правда, правда, тепер йому все зрозуміле. Чого варті витівки найдотепнішого блазня супроти вибриків Фортуни? Сьогодні ти нагорі, завтра внизу, сьогодні в тебе вуха людські, завтра ослячі; ці глибокі думки варті того, щоб їх залити кращим напоєм, ніж та кислувата цапина сеча, яку в таборі П’єрових розбійників називають вином. До речі, чи П’єр пам’ятає ту гарненьку ворожку, оту jolie prophétesse, що її Вальдштейн найняв, коли жив у Меммінгені?
Так, П’єр пам’ятає ту jolie prophétesse дуже добре. Що з нею?
— Що з нею? Найгірше, що може статися з людиною. Стояти перед судом генерала Голька — це весела розвага супроти того, що діється з тією бідною малою ясновидицею, пропащою душею, суперницею найнещасніших жінок, яких будь-коли носила земля, — жінок, яких злоба та глупота цих проклятих часів кинула в лабети інквізиції. Вальдштейн заслужив похвалу, бо опирався переслідуванню та спалюванню так званих відьом; то хай же впаде на нього вічна ганьба, бо врешті він підвів і в цьому єдиному, що промовляло на його користь. Подробиці конфлікту, який спалахнув між ним і його симпатичною prophétesse, відомою всім під ім’ям Кураж, не вийшли за стіни Вальдштейнового палацу, але, напевне, і цього разу йшлося про той проклятий бій під Люгценом. Наскільки здогадується шевальє, мадам Кураж наворожила Вальдштейнові, що він, як і задумав, уникне перед настанням зими збройної сутички з Густавом-Адольфом, і Вальдштейн, покладаючись на це, розпорошив більшу частину свого війська по зимових постоях, а коли виявилося, що віщування було хибне й що бою, до якого притьмом рвався Густав-Адольф, уже не відвернути, йому довелось поквапно скликати вже відіслані полки. Декотрі з них добралися до Лютцена в свинячий голос, коли Вальдштейн уже програв бій. І тепер він хоче звалити відповідальність за свій провал на гарненьку крихітку Кураж, що напевне, наскільки може її оцінити шевальє, краще знає ліжко, ніж бойовище, а це свідчить про Вальдштейнову дріб’язковість і про його тяжку скруту. Не на ворожку з кришталевою кулею мав він покладатись, а на власний розум і досвід, та ще на Макіавеллі, який, хоча й не француз, усе ж був генієм, Макіавеллі каже цілком виразно, що коли одна з двох ворожих сторін хоче зіткнутися з другою в бою, то друга мусить скоритися.