Віннету ІІІ

Не встигли ми зробити й кроку, як із печери плюнули вогнем дві рушниці, і Віннету впав на землю, як підкошений. Від жаху я застиг на місці.

— Брате мій, Віннету! — покликав я. — Ти поранений?

— Віннету помирає, — ослабленим голосом відгукнувся апач.

Мене охопила дика лють, яку я не міг, та й не збирався стримувати. Тієї ж миті за моєю спиною з’явився Волкер.

— Віннету помирає, — сказав я. — Вперед! Бий їх!

До нас уже бігли п’ятеро індіанців, серед яких я впізнав вождя. Не гаючи часу на те, щоб вихопити ніж або револьвер, я накинувся на них із голими руками.

— Коі-Це! Помри, собако! — закричав я і щосили вдарив його кулаком у скроню.

Вождь індіанців звалився на землю мертвим. Індіанець коло нього, побачивши у світлі багаття моє перекошене обличчя й тіло вождя на землі, опустив занесений для удару томагавк.

— Вбивча Рука! — пробелькотів він.

— Так, це я! Помри й ти!

Я сам себе не впізнавав. Від удару кулака звалився мертвим і другий індіанець.

— Вбивча Рука! — повторювали перелякані червоношкірі.

— Вбивча Рука? То це ви, Чарлі? — здивовано закричав Волкер. — Нарешті я все зрозумів! Зараз ми їм покажемо! Вперед!

Хтось із червоношкірих вдарив мене ножем у плече, але я не відчув болю і наступним ударом повалив додолу свого супротивника. Ще двоє індіанців загинули від куль Фреда. Тим часом зверху спускалися інші наші товариші, вони довели справу до кінця, а я тим часом побіг до Віннету і опустився коло нього на коліна.

— Куди влучила куля? — запитав я.

— Сюди, — прошепотів він, затискаючи лівою рукою рану справа на грудях.

Я дістав ніж і розрізав сорочку. Куля прострелила йому легеню. Пекучий біль, якого я досі ніколи в житті не відчував, пронизав мене.

— Ще є надія, брате мій, — намагався я втішити його.

— Підніми мене, щоб я міг бачити бій, — попросив Віннету.

Я виконав його прохання. Він лежав у мене на колінах і дивився, як із печери вибігали індіанці, а наші люди нещадно вбивали їх. Звільнені від пут бранці з радісними криками схопили з землі зброю мертвих індіанців і теж кинулися в бій. Але я ні на що не звертав уваги: я дивився на обличчя вмирущого друга. Кров перестала текти з рани на грудях, а це означало, що почалася внутрішня кровотеча.

— Що я можу зробити для мого брата? — насилу змусив я себе поставити запитання.

Віннету заплющив очі й нічого не відповів. Не сміючи поворухнутися, я тримав його голову в себе на колінах. Весь забризканий кров’ю, Волкер підійшов до мене і повідомив:

— Бій завершено. Вони всі загинули.

— Він теж помирає! — не витримав я. — Чого вони всі варті у порівнянні з ним.

Вождь апачів лежав нерухомо. Робітники, які ризикували життям для порятунку поселенців, і самі недавні бранці, які мало не стали жертвами індіанців, обступили нас. Нарешті Віннету розплющив очі.